Kyiv Free Press

Real people telling real stories.

Другий ключ до домівки переміщеної родини — це сусід

Цю авторську колонку написав Дуглас Вандерграф, запрошений автор.

Дуглас Вандерграф — християнський письменник, чиї опубліковані есеї про громаду та мир зосереджені на людській гідності, примиренні та практичному служінні. Ознайомитися з його роботами можна на сайті https://douglasvandergraph.com.

Неділя, 22 листопада 2026 року

Коли родина отримує ключі від квартири після років вимушеного переселення, багато чого змінюється. Тепер є двері, які можна замкнути. Можливо, з’являється стіл, за яким діти можуть навчатися, місце для зберігання ліків і достатньо простору, щоб спати, не ділячи кожну мить особистого життя з іншими. Було б неправильно применшувати цінність цих благ. Але ключ може відчинити двері квартири, не відчиняючи водночас дверей до решти району. А в країні, де так багато людей були змушені залишити свої домівки, друге відкриття має майже таке саме значення, як і перше.

12 листопада Агентство ООН у справах біженців оголосило про відкриття відремонтованої будівлі в Соборному на Одещині, де розміщено сімдесят мебльованих квартир для понад двохсот внутрішньо переміщених осіб. Проєкт було реалізовано спільно з українською владою та Caritas Ukraine. Це конкретне досягнення: відремонтовані стіни, підключені комунікації, встановлені меблі, а родини отримали більш надійне місце для проживання. Проте те саме повідомлення непомітно порушує наступне питання: що допоможе родині стати частиною життя за межами її нових дверей після того, як усі коробки будуть занесені всередину?

В іншому матеріалі УВКБ ООН, опублікованому двома днями раніше, описується підтримка соціальної адаптації родин, які залишають місця тимчасового колективного проживання. У ньому пояснюється, чому переїзд може бути складним навіть тоді, коли житло вже знайдено: необхідно відновити документи, організувати транспорт, знайти лікарів, розібратися із соціальними виплатами, допомогти дітям адаптуватися та налагодити нові зв’язки. Такі потреби не є ані незначними, ані незвичайними. Людина, яка втратила свій дім і була змушена переїхати, не перестає бути переміщеною в той день, коли підписує договір оренди. Вона може мати нову адресу, але водночас не мати поруч нікого, кому можна зателефонувати, коли зникає електроенергія або захворює літній член родини.

Ці реалії потребують відповіді, яка виходить за межі звичного заклику бути стійкими. Українці продемонстрували надзвичайну мужність, але мужність не замінить доступної медичної допомоги, надійного транспорту чи сусіда, який справді знає ваше ім’я. У своєму плані зимового реагування на 2026–2027 роки ЮНІСЕФ описав становище вразливих родин, які стикаються із загрозами для електропостачання, водопостачання, опалення та доступу до основних послуг. План організації передбачає ремонт систем опалення, підтримку шкіл та підвищення енергетичної стійкості медичних закладів. Практичні системи мають значення, адже звичайний вівторок може стати небезпечним, коли зникають базові речі, на які покладається домогосподарство.

Тут постає також моральне питання, яке християни не можуть повністю перекласти на державні установи чи гуманітарні організації. У Євангелії від Луки, у 10-му розділі, Ісус розповідає історію про подорожнього, на якого напали дорогою. Двоє людей побачили його, але пройшли повз. Самарянин зупинився, перев’язав його рани, подбав про місце, де той міг би зупинитися, і подбав про те, щоб подальша допомога була забезпечена. Ісус зображує милосердя не як миттєве почуття. Самарянин доводить свою турботу до кінця. Він відмовляється вважати першу годину безпеки пораненого чоловіка завершенням власної відповідальності.

Саме ця відмінність має визначати те, як християни розуміють гостинність у країні, що перебуває у стані війни. Добре тепло привітати переміщену родину. Ще краще — зробити цю гостинність практичною та дієвою. Коли родина заселяється в нове житло, член церкви, представник житлового комітету або місцевий волонтер може поцікавитися, чи зручно діставатися до автобусної зупинки, чи є доступний маршрут від під’їзду до поліклініки, чи зрозуміла інформація про школу та чи знає родина, до кого звернутися після завершення робочого дня. Це прості запитання. Але відповіді на них можуть визначити, чи приведе переїзд до самостійності, чи стане лише іншою формою ізоляції.

Справжня гостинність також поважає приватність тих, хто її отримує. Не кожна переміщена людина хоче розповідати історію втрати свого дому. Не кожна літня людина бажає публічної демонстрації вдячності. Хтось може переживати втрату близької людини, яка вже ніколи не повернеться, або нести спогади, надто болючі для першої розмови під час знайомства. Християнське співчуття не повинно вимагати, щоб страждання обов’язково перетворювалося на публічне свідчення. Пропозиція допомоги має залишати простір для відмови, мовчання та гідного права людини самостійно обирати свій наступний крок.

Розгляньмо роль дітей. Дитині, яка переїхала до нової квартири, потрібно більше, ніж ліжко та зарахування до школи. Їй може знадобитися хтось, хто пояснить, як безпечно дістатися до дитячого майданчика, учитель, який помітить тихого учня, та однокласник, який запросить її сісти поруч за одним столом. Дорослі можуть допомогти налагодити ці знайомства, не вимагаючи від дітей пояснювати все, що пережили їхні родини. Те саме стосується літньої людини, якій потрібно навчитися користуватися незнайомим маршрутом до аптеки. Громада стає гостинною тоді, коли зменшує перешкоди на шляху до відчуття приналежності для тих, кому найважче самостійно зорієнтуватися в новому середовищі.

Це завдання не можна покладати виключно на волонтерів. Представники влади та гуманітарні організації повинні планувати довгострокове житло так, щоб воно відкривало шлях до повноцінного повсякденного життя: зрозуміла інформація у доступних форматах, безпечні пішохідні маршрути, надійні служби перенаправлення до необхідних послуг та врахування потреб людей з інвалідністю ще на початковому етапі. Коли оголошується про завершення ремонту житла, варто запитувати не лише про кількість готових квартир, а й про те, як мешканці зможуть записуватися на прийом до лікаря, поновлювати документи, діставатися до шкіл та брати участь у прийнятті місцевих рішень. Такі запитання не применшують досягнення. Вони захищають вкладені ресурси, допомагаючи родинам справді жити в домівках, які для них створили.

Місцеві релігійні громади також мають що запропонувати. Невелика релігійна громада може бути неспроможною відремонтувати пошкоджену мережу опалення. Але вона може організувати регулярне підвезення людей на медичні прийоми, допомогти новоприбулим розібратися зі шкільними повідомленнями, приділити час самотній літній людині або подбати про те, щоб людина на кріслі колісному могла без незручностей потрапити на спільне зібрання. Для цього не потрібні фотографії, гучні промови чи обіцянки, що отримувач допомоги приєднається до церкви. Вчення Ісуса не дають права ставити допомогу в залежність від згоди з певними переконаннями. Це заклик любити ближнього, який уже перебуває перед нами.

У Нагірній проповіді Ісус називає блаженними миротворців. Миротворчість в умовах війни не означає ігнорування несправедливості чи вимогу до постраждалих відмовитися від власної безпеки. Вона означає відмову дозволити насильству визначати кожні стосунки, які продовжують існувати попри нього. Це означає створення місць, де до людини ставляться як до повноправного мешканця, а не як до надзвичайної ситуації; як до батька чи матері, а не як до номера в обліковій справі; як до дитини, а не як до чергової статистичної одиниці. Мир зберігається не лише завдяки переговорам, що відбуваються далеко звідси, а й завдяки тому, як звичайні люди оберігають гідність одне одного поруч із собою.

Нове житло в Соборному заслуговує на визнання, як і люди, завдяки яким цей проєкт став можливим. Але найкращий показник успіху цієї роботи буде набагато тихішим, ніж урочисте перерізання стрічки. Це буде літня жінка, яка без страху знаходить дорогу до поліклініки; дитина, яка знає, де сісти в класі; батько чи мати, які можуть отримати допомогу, коли перестають працювати комунальні послуги; і родина, яка знову починає самостійно визначати власне майбутнє. Перший ключ відчиняє вхідні двері. Другий — це надійна турбота сусідів. Країні, яка відбудовує людські долі, потрібні обидва.

— Дуглас Вандерграф

https://douglasvandergraph.com

Sources:

https://www.unhcr.org/ua/en/news/press-releases/unhcr-opens-its-largest-social-housing-facility-displaced-families-ukraine

https://www.unhcr.org/ua/en/news/stories/collective-accommodation-place-call-home-unhcr-s-social-adaptation-programme-supports

https://www.unicef.org/ukraine/en/press-releases/unicef-appeal-winter-2026-2027-response

Comments

Leave a Reply