10 липня 2026 року — У четвер увечері у Львові спалахнув протест, що переріс у сутички, після того як співробітники територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) затримали 20-річного чоловіка за ухилення від виконання вимог щодо військового обліку.
“Ми не міряємось правдою з покидьками. Нас не цікавить їх думка й життєва позиція, так само як їм похуй на те, хто і як роками захищає Батьківщину у тисячах кілометрів від дому. Нас не торкають ані їх коментарі, ані атракції. ⠀ Попри це, ми маємо певну спільність. Ми, як і вони, не народжені для війни. Але наш вибір – плюндрувати російський однострій. Їх – український. ⠀ Вони знають де нас шукати. А ми безперешкодно знайдемо їх. Все просто. Переможе сильний. Слабкий, як і належно, розкається у сльозах.
“Корупційні скандали знищують Україну не гірше ворога, поведінка народних обранців часом жалюгідна, баланс і справедливість порушені. Все так.
Тому в нас два шляхи.
Відразу повісити прапор окупанта.
Брати на себе відповідальність і намагатися змінювати країну на рівні своєї досяжності.
Повага тим, хто обирає пункт 2! Стягнемо, змінимось, змінимо, відбудуємо, назавжди змусимо себе поважати!
Поведінка ТЦК — це наслідок вашої колективної непорядності! Ховатися, відкупитися, корумпувати ВЛК, втекти, збрехати. Тому деякі центри комплектування прийняли ваші правила гри.
Не ок ні методи ТЦК, ні особиста непорядність кожного! Проблема глибше, в усвідомленні, що таке Батьківщина, власна гордість і чому об’єднання навколо спільних історико-культурних цінностей — це найсталіша форма існування.
10 July 2026 – A violent protest erupted on Thursday evening after Lviv military recruitement office detained a 20-year-old man for absconding his draft papers.
“We do not measure ourselves against quitters. We are not interested in their opinions or their outlook on life, just as they don’t give a damn about those who have spent years defending their homeland thousands of kilometers away from home. Neither their comments nor their antics concern us. Even so, we do have one thing in common. Like them, we were not born for war. But our choice is to turn the Russian uniform into rags. Theirs is the Ukrainian one. They know where to find us. And we will find them without difficulty. It’s that simple. The stronger side will prevail. The weak, as expected, will break down in tears.” -Ihor Sholtys
“To my not-so-bright fellow countrymen from Lviv/Sykhiv who have strayed from the Ukrainian path: Have you perhaps lost the materials that were scattered around Zaporizhzhia and the surrounding area by drones to m@sc@vites? No matter what—Moscow will fall!” -Oleg Tiahnybok
“Corruption scandals are destroying Ukraine no less than the enemy. The behavior of some elected officials is, at times, disgraceful. The balance has been upset, and justice has been compromised. That’s true. So we have two choices. Immediately raise the occupier’s flag. Take responsibility and do your best to change the country within the limits of your own abilities. Respect to those who choose option #2! We will endure, we will change, we will transform our country, we will rebuild it, and we will make ourselves worthy of respect forever. The behavior of the Territorial Recruitment Centers (TCCs) is a consequence of your collective disorder. Hiding, bribing your way out, corrupting military medical commissions (VLKs), fleeing, lying—because of this, some recruitment centers have adopted your rules of the game. Neither the methods used by the TCCs nor each individual’s personal misconduct are acceptable. The problem runs deeper. It lies in understanding what the Motherland means, in having self-respect, and in recognizing why unity around our shared historical and cultural values is the most enduring foundation for a nation’s existence.” -Volodymyr Rudkovskyi
##
The veterans had different outlooks, but most focused on accountability on both military and society.
Повідомлення від керівниці — Олександра Захватаєва:
4 липня 2026 року
Рівно рік тому, 4 липня — у День незалежності моєї рідної країни — я перебувала в Києві, в Україні, де започаткувала своє медіа Kyiv Free Press.
Відтоді потік слів, думок, спогадів та історій не припиняється — він продовжує розвиватися, залишаючись вірним нашій місії: об’єднувати міжнародну спільноту вільнодумців і створювати ідеї, що народжуються зі справді вільної волі.
Ми ніколи не були досконалими, адже шлях демократії ніколи не буває завершеним. Але ми завжди прагнемо до самореалізації в політичному середовищі, яке часто влаштоване так, щоб приглушувати незалежні голоси.
Свобода слова залишається основою всього, що ми робимо. Ця волонтерська місія існує незалежно у просторі, де інформаційні кампанії нерідко купуються та створюються ворогами й групами зі спеціальними інтересами. Попри всі труднощі, ми впевнено йдемо своїм шляхом, адже природа має свою закономірність: правда завжди перемагає, а справедливість зрештою завжди має останнє слово.
Тож сьогодні ми святкуємо не лише один день свободи — ми вшановуємо світову спільноту людей, які щодня борються за наші цінності та принципи.
4 July 2026 – Exactly one year ago today, on July 4, my native country’s day of independence, i was in Kyiv, Ukraine… wherein I launched my media outlet – Kyiv Free Press – and the onslaught of words, views, memory, history – continues to evolve – still true to our mission – to unite an international community of free thinkers and produce ideas that are truly a byproduct of free will. Never perfect, as the journey of democracy is never really complete, but always striving for self-actualization in a political landscape that is rigged to keep original voices down…….. And with freedom of speech at it’s core, this volunteer mission stands independently in a landscape of messaging bought and manufactured by enemies and special interests – we remain however, confidently at ease with our purpose, no matter how difficult the journey has been – as nature always has it , truth always prevails …… and justice will always have the final word …….. So today we not only celebrate one day of freedom—- but we honor a global community of people who fight for our values and principles….each and every single day……. For my friends…… & Our freedom !!!! Love ya
Студенти УжНУ підтримали посилення далекобійних ударів української армії по Москві та зазначили, що навіть у Карпатах Росія намагається створити ілюзію, ніби в Україні немає жодного безпечного місця — куди б ти не поїхав.
Дивні дива… Тільки це не наукова фантастика. Це реальне життя… під час справжньої війни…
3 липня 2026 року
На тлі посилення російських ударів минулого тижня я вирушила дорогою, якою ходять не всі, — до Ужгородського національного університету, щоб дізнатися, що студенти думають про посилення українських ударів по Росії.
З міжнародної точки зору Ужгород має надзвичайно унікальне геополітичне розташування. Місто безпосередньо межує зі Словаччиною та Угорщиною, а також розташоване неподалік від Польщі й Румунії.
Тож я поїхала до Ужгорода, щоб на власні очі оцінити політичну (і військову) ситуацію.
І я побачила, що патріотичний дух тут — беззаперечно український. По всьому місту майорять прапори, всюди видно військову символіку, а українська мова звучить на кожному кроці. Достатньо поглянути на цей знаковий кадр, який я зробила під час святкування Івана Купала: громада спалює матрьошку, переодягнену в «матінку Росію».
Що ж до військової складової, то всюди можна побачити символіку «Центурії» та «Азову». І, що стало для мене несподіванкою, над містом регулярно чути літаки — або, як я припускаю, військові гелікоптери, які патрулюють небо.
Проте мені хотілося копнути глибше. Щоб краще зрозуміти національні настрої цього регіону, я вирушила туди, де, як знала, думками й поглядами обмінюються вільно, — до Ужгородського національного університету.
Дорогою до університету мій GPS вивів мене до роздоріжжя. Дві дороги розходилися в різні боки… І, зовсім як у відомому американському вірші, я обрала ту, якою ходять рідше…
Багато землі, каміння, уламків бетону… подекуди покинуті вантажівки… усе навколо густо обплетене виноградною лозою… Водночас і загрозливе, і напрочуд привабливе. Мимоволі запитуєш себе: «Чи справді мені варто сюди йти?» Тут усе дуже суворе… дуже… по-українськи…
Насправді я зовсім не планувала заздалегідь їхати до університету. Просто в понеділок прокинулася з відчуттям, що повинна туди поїхати… Ніби саме там усе набуде сенсу в контексті тієї подорожі, яку я зараз проходжу.
Дорогою я думала про те, які запитання ставитиму студентам…
Трохи більше ніж за місяць до початку роботи над цим матеріалом я почала уважно стежити за безпековою ситуацією в Карпатах.
Поки я писала цей матеріал, аж до самого дня поїздки, мене не полишало відчуття, що віддалене й ізольоване Закарпаття, яке багато хто в Україні сприймає як своєрідний «острівець безпеки» від війни, поступово саме стає дедалі частішою мішенню, адже Україна посилює удари по важливих політичних цілях у Росії.
На цьому тлі моя родина дуже хвилювалася через мою поїздку до Києва, знаючи, що Москва зазнала серйозних ударів унаслідок української кампанії далекобійних ударів. Навіть Капітан, з яким я спілкувалася на Лиманському напрямку, запитав мене, чи не боюся я їхати до Києва.
Звісно, боялася. Але, попри ризик, я підтримую посилення українських ударів. Більше того — я їх вітаю.
На мою думку, кращого моменту для посилення тиску на Росію, ніж зараз, просто не існує.
І невдовзі Росія справді почала погрожувати Києву. Я була там під час однієї з масштабних атак. Побачене настільки пригнітило мене, що наступний день я майже повністю провела вдома.
Коли ж нарешті вийшла з квартири своєї родини, я почала розмовляти з людьми. Однією з них була київська дизайнерка одягу, засновниця бренду Logic Clothes, яку я інтерв’ювала ще минулого року.
Вона сказала, що підтримує посилення ударів і приймає той факт, що до завершення війни Київ може пережити ще дуже темні й важкі дні. Але якщо саме така ціна наблизить кінець війни, то, на її думку, це необхідно.
Одна справа — коли ескалацію підтримує американка. Але я не живу в Києві постійно, тому не вважаю, що маю моральне право вирішувати за тих, хто щодня живе під обстрілами. Я можу мати власну думку, але не я щодня переживаю бомбардування і не мене відправляють на передову. Саме українці несуть головний тягар боротьби за свою свободу.
Тому мені було важливо почути, що думають самі українці.
Якщо ви давно читаєте мій блог, то знаєте, що нещодавно я провела чимало часу зі студентами й викладачами Українського католицького університету у Львові. Одна студентка сказала мені, що майже перестала ховатися під час російських повітряних тривог. Вона змирилася з тим, що може загинути внаслідок удару. Багато що від неї не залежить, тому, на її думку, краще жити на повну, ніж постійно жити в страху.
Подібні історії я чула від багатьох людей.
І оскільки я опинилася в такому самобутньому й особливому регіоні України, мені захотілося дізнатися, що думають студенти Ужгородського національного університету.
Коли я зайшла на територію кампусу, я уважно вдивлялася навколо, шукаючи якийсь знак, символ чи бодай натяк… але найбільше — шукала розуміння.
І можу сказати, що знайшла одразу кілька.
По-перше, на вході до будівлі був пункт контролю — за скляними вікнами кілька людей стежили за десятками екранів із камерами відеоспостереження.
Саме тоді я зрозуміла, що точно опинилася там, де й мала бути.
Моя цікавість сягнула межі, тож я зупинила професора, який проходив повз, і запитала, що саме там будують.
Він не зміг дати чіткої відповіді. Сказав лише, що це якесь «будівництво»… без жодних подробиць. А потім раптом склалося враження, ніби йому терміново потрібно кудись іти.
Іронічно, але саме в цей момент йому зателефонували. Він сказав, що мусить бігти.
Ще більш дивним було те, що чоловік у пункті контролю, який увесь цей час уважно спостерігав за нами крізь скляне вікно, теж, здавалося, отримав телефонний дзвінок… саме тієї ж миті.
Ми всі на секунду переглянулися.
Професор швидко пішов.
Можливо, це був лише збіг…
Але тоді я вирішила, що значно більше дізнаюся, якщо просто зосереджуся на розмовах зі студентами.
Я не можу сказати напевно, скільки років цьому вітражу, адже університет цього року відзначає своє 80-річчя. Але особисто в мене він одразу викликав асоціації з воєнною символікою.
Сам університет справляє враження дуже старого місця — ніби заходиш у капсулу часу… але водночас відчувається, що тут народжуються нові ідеї.
Можливо, через літо, а можливо, це просто місцева особливість гірського регіону, але в університетських вбиральнях не було ні мила, ні туалетного паперу. Схоже, більшість просто приносить усе із собою. На жаль, мене про це ніхто не попередив…
Блукаючи майже неосвітленими коридорами університету, я натрапила на групу приблизно із семи студенток, які чекали біля аудиторії.
Вони навчалися за спеціальністю «Початкова освіта» й мріяли стати вчительками. Очікуючи результати іспиту, одна зі студенток розповіла мені, що вони закінчать навчання наприкінці липня, а багато хто планує вступати до магістратури.
Як дипломованій вчительці зі Флориди, мені було цікаво побачити таку відданість педагогічній професії. Я сама не навчалася на педагогічному факультеті — моєю спеціальністю були комунікації, а право викладати отримала після складання професійного іспиту.
Одну зі студенток звали Даша.
Вона сказала мені, що, попри те що Закарпаття розташоване далеко на заході України, війна тут відчувалася з самого початку.
«Закарпатці завжди відчували війну. Ще на початку війни на Донбасі до Ужгорода переїхало багато українців зі сходу…»
Водночас вона замислилася, чи не є її погляди більш емоційними через те, що її батько служить у Збройних силах України.
За її словами, зараз він удома після поранення. Але до війська пішов ще до повномасштабного вторгнення — у 2018 році. Спочатку ремонтував танки. Він ніколи не був кадровим військовим, однак «забута» війна на Донбасі змусила його долучитися до боротьби.
Розмовляючи з майбутніми вчителями, я згадала повідомлення про те, що Росія використовує державну пропаганду в освітніх матеріалах для виховання дітей у дусі війни проти України.
Тому я запитала Дашу, чи містить навчальна програма педагогічного факультету елементи, спрямовані на протидію російським наративам.
Відповідь була однозначною — ні.
«Наша освітня програма не є політичною навіть під час війни. У навчальних програмах немає політики. Нам ніхто не нав’язує певних політичних поглядів — кожен має право на власну думку. Нам не кажуть, що ми повинні викладати дітям якісь ідеї проти Росії. У програмі немає ненависті до Росії.»
Я уточнила:
«Тобто якщо тут і є антиросійські настрої, то вони виникають природно серед людей?»
Вона відповіла:
«Так, українці в Ужгороді це відчувають. Але, думаю, на сході України люди, мабуть, мають ще більше ненависті до Росії.»
Підсумовуючи, Даша сказала:
«Ужгород завжди був потенційною ціллю. Останнім часом ми це відчуваємо сильніше. Але не тому, що хтось особливий живе саме тут. Росія хоче, щоб усі українці зрозуміли: в Україні немає безпечного місця. І навіть в Ужгороді ти страждатимеш лише тому, що ти українець.»
Я також поспілкувалася з Олександрою — студенткою спеціальності «Початкова освіта», яка родом із Луганська й провела всі чотири роки свого навчання під звуки російських повітряних атак.
Я запитала її про твердження щодо існування проросійських настроїв у Луганську.
Вона категорично з цим не погодилася.
«Я виросла в проукраїнському середовищі. Мене завжди оточували українська культура й українська громада. Ми всі були українцями. Тому я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі, коли говорите про проросійських людей у Луганську. Я таких ніколи не бачила.»
Після початку війни на Донбасі Олександра переїхала до Ужгорода.
Ще одним моїм співрозмовником став Міша. Ступінь бакалавра він здобув з економіки в іншому університеті, а тепер навчається в магістратурі за спеціальністю «Механічна інженерія».
Міша родом із невеликого закарпатського села. Він розповів, що кілька тижнів тому під удар потрапив будинок його дядька.
«Слава Богу, вибило лише вікно.»
Також він розповів, що допомагає друзям і знайомим відновлювати житло після обстрілів.
«Я не експерт із політики. Але Україна не може самостійно забезпечити себе всією необхідною зброєю.»
Цим він повторив думку, яку доводилося чути від багатьох українців, — що міжнародна військова підтримка залишається критично важливою.
Також він додав:
«Майже всі в країні вважають, що Росія має заплатити за завдані збитки.»
Згодом я зустріла двох першокурсників стоматологічного факультету — Андрія та Яну.
«Я вже втомився думати про політику», — сказав Андрій.
Мабуть, багато хто відчуває те саме. Але я приїхала саме для того, щоб говорити про політику й війну.
Андрій сказав, що підтримує посилення українських ударів по Москві, навіть якщо це означатиме нові удари у відповідь.
«Ми вже достатньо натерпілися. Перші чотири роки саме Росія постійно підвищувала ставки. Тепер настала їхня черга.»
За його словами, кілька тижнів тому Мукачево вперше зазнало удару.
Його подруга Яна також сказала, що за останній місяць у районі Ужгорода відчувається помітне посилення російських атак.
І навіть за перші тринадцять годин мого перебування там повітряну тривогу оголошували п’ять разів.
Яна сказала мені, що, хоча останнім часом ударів у Карпатському регіоні стало більше й ситуація погіршується, вона все одно підтримує посилення ударів української армії по Росії.
Студенти Ужгородського національного університету, з якими я спілкувалася, не вважають атаки на Ужгород політично вмотивованими проти якоїсь окремої людини чи конкретного рішення влади. На їхню думку, це покарання всієї України.
Мабуть, головне відчуття, яке я винесла з цих розмов, можна сформулювати так: будь-який російський удар по будь-якому українцю на будь-якій українській землі — це удар по всій Україні. Саме в цьому проявляється надзвичайна єдність українців.
Я перебуваю в Україні вже шість тижнів. У цьому матеріалі зібрані голоси людей із Києва, Львова та Закарпаття.
Усі вони по-своєму говорять про одне: українці підтримують посилення ударів по Росії та далекобійні удари по Москві. Вони очікують, що українські військові робитимуть усе необхідне, аби завершити цю війну рішучою перемогою.
UzhNU students support the Ukrainian Army’s deep strike escalations against Moscow, and warned, even in the Carpathian mountains, russia wants to create the illusion that no matter where you go in Ukraine,you’re not safe…
Stranger things…except it’s not sci fi… it’s real life….in a real war………
3 July, 2026
Amid increased targeting, I visited the road less taken, in Uzhgorod National University last week to see where students stand on Ukraine’s escalations against russia.
From an international perspective, Uzhgorod has a very unique geopolitical position being directly on the border of Hungary and Slovakia as well as its regional proximity to Poland and Romania.
And, (since Hungarian politics has long held a special place within the cold black hole of my heart – a necessity for me, no thanks to the bad behavior of certain American politicians who just couldn’t keep their hand out of the ruble jar…..), under the former Hungarian regime of Viktor Orban, Hungary has tried to assert its claims to Ukraine’s Transcarpathian territory.
So I went to Uzhgorod to scope out the political (and military) situation..
and I found that the patriotic disposition is as pure Ukrainian as it gets. Flags, military symbols, and Ukrainian language ring throughout the vibrant city. Just take a look at this iconic image I snapped of the community’s Ivana Kupala festival, burning a Matrioshka dressed as “mother russia”:
As far as military goes, lots of Centuria insignia all over the place, as well as Azov, and, shocking for me, one can hear overhead aircraft which I assume is military helicopters patrolling the skies.
However, I wanted to dig deeper, so in order to understand the region’s national disposition better, I decided to visit a place where I knew ideas and opinions would be freely exchanged, at Uzhgorod National University.
To get to the University, my GPS led me toward two roads which split off from each other… and… just like the famous American poem, I followed the road less taken……..
lots of dirt, stone, concrete rubble.. the occasional abandoned truck….everywhere vertically laden with grapevine,……… threatening yet inviting at the same time… one cannot help but question oneself, should I really be going here? It is very rugged…. very….. Ukrainian ………
I had not actually planned on going to the University ahead of time, I just woke up on Monday and had this feeling I should go there… like it would all make sense amid the current journey I’ve been on….
On the way I was asking myself what questions I would field….
A little over a month before starting this piece, I had begun to track the security situation in the Carpathians:
My feeling when I wrote this all the way up until the day I went there was that the remote and isolated Zakarpattia, often seen as an “escape” inside Ukraine from war,…….. was in turn becoming increasingly a target as Ukraine ramped up strikes on hot political areas in russia.
Amid all of this, my family was nervous for me going to Kyiv, knowing that Moscow had been hit bad in Ukraine’s deep strike campaign. Even Captain on Lyman Front questioned if I was scared to go to Kyiv.
Of course I was…but in spite of the risk, I support Ukraine’s escalations… in fact, I celebrate them…
To me, no better time to escalate against russia than right now……..
And lo and behold, russia made a big threat to Kyiv…and I was there for the big attacks which depressed me so deeply, I stayed inside for a whole day.
When I finally left my family’s apartment, I spoke to people in the community. One of these people was the Kyiv-based fashion designer who runs logic clothes whom I interviewed last year.
She told me she supports the escalations, and accepts the prospect that Kyiv will have some very dark and hard moments in the days leading up to the end of the war, but feels that if that is what it takes to end it, then she wants the escalations brought about.
It is one thing for an American to support escalations .. but I don’t live in Kyiv full time to be able to have that kind of right to decide…… as , while I believe I can have an opinion on anything, it’s not me who suffers from bombings every day or who gets sent to the Frontline. The Ukrainians bear the burden for their freedom.
So I want to know what the Ukrainians think.
If you’ve been following my blog, you’d know I recently spent time with students and staff at the Ukrainian Catholic University in Lviv. One student told me she rarely shelters during a russian air raid any more, and has accepted that she can die in a strike…. Her feeling was much of this is out of her hands, so it’s best for her to just live life to the fullest instead of live in Fear.
Many people have told me similar stories….
And since i was in such a unique and distinct region of it’s own in Ukraine, i wanted to see what the students perspective was at Uzhgorod National University.,,,
When I got on campus, I had my eyes peeled looking for a sign a symbol a clue,,,,but mostly, perspective …
I can definitely say I found a few………..
Firstly, a control center at the entrance of the building…. with several people in glass windows manning a station of screens displaying a variety of surveillance feed……
That’s how I knew i was definitely in the right place……….
With my curiosity through the roof, I stopped a professor who was walking by to ask him what they were building there…. He couldn’t really tell me what was going on… it was “construction” of some sort…. and suddenly he looked like he had to be somewhere.. Ironically, right at that moment he got a phone call… and told me he has to go…but was even more ironic was the guy at the security control center staring right at us through the glass window also seemed to get a phone call…at the very same time……….we all looked at eachother, and the professor bolted…….. maybe it was just coincidence ………but i decided from that point there that I’d probably get a lot farther if I stick to interviewing students………..
I can’t be sure how old that stained glass is, knowing that the University is celebrating 80 years. But to me I definitely pick up on war-time imagery.
The University itself has a very old feel actually, like you’re walking into a time capsule…….. but definitely with new ideas.
And, it could be that it was summer time, or just a mountain thing – but there was no soap nor toilet paper in the bathrooms..,which probably means people just bring there own. Unfortunately I did not get the memo…………..
As I wandered through the university down the barely lit hallways, i found a group of about seven young women standing outside of a classroom door.
They were studying elementary education and hope to become teachers. Waiting for their test scores, one of the students explained to me that they will graduate toward the end of July, and many of the will go on to pursue their masters in education.
It is kind of interesting to me as a licensed teacher from Florida to see this rigorous devotion to the field of education, as, I did not study education as my major, but was still able to become a teacher with my bachelors degree in communications, plus an educators exam.
One of the education students was named Dasha. She told me, in spite of being in the far west of Ukraine, “Ukrainians here in Zakarpattia have always felt the war even at the beginning, many Ukrainians fled from Donbas to Uzhgorod at start of the Donbas war…….” She then questioned perhaps if even she was more biased because her father is in the armed forces.
Her father, she told me, was home in the valley city now since he’s been wounded – but he signed up for the war even before the full scale……. in 2018, doing mechanic work on tanks. He was not initially an army guy, but due to the “forgotten” war in Donbas, was compelled to join the fight.
Speaking to my fellow teachers, I recalled reports that russia is using state-propaganda in their educational materials to raise armies of children against Ukraine.
Knowing this, I asked Dasha if any part of the teachers curriculum at the University was geared toward educating Ukrainian children against russian narratives. The answer was an unequivocal “no”.
“Our educational program is not a political program even during war, there is no politics in the teaching curricula – we are not sent to influence one way or the other, you’re free to have your own political beliefs.. We as student teachers are not being told whether or not to teach with these ideas against russia, there is no hatred in the curricula against russia……. “
And I probed, “so if there is any anti-russia sentiment, is it a sort of natural thing amongst the community….?”
She said, “Ukrainains definintely feel it there in Uzhgorod, but said that people in far east probably have even more hatred toward russia.”
But all in all, she told me, “Uzhhorod has always been a target, recently yes we feel it more..but not because of any one person is from here. Russia wants all of us to know that no where is safe in Ukraine…and that even in Uzhgorod, you will suffer for being Ukrainian.”
I also spoke to Alexandra, who is from Luhansk and majoring in Elementary education, and also spent her entire four year college career under russian bombings.
I asked Alexandra about the existence of pro-russian factions in Luhansk, and she denied their existence, telling me the following:
“Growing up my community was pro Ukrainian.. I was always surrounded by Ukrainian culture… Ukrainian community, we were all Ukrainian so I don’t understand what you mean by pro russian people in Luhansk , I’ve never seen them.”
Alexandra relocated to Uzhgorod after war in Donbas.
Another student I spoke to was Misha, who obtained his bachelors in economics at a separate University, and is now pursuing his masters in mechanical engineering. Misha is from a small village in Zakarpattia, and he told me several weeks ago, his uncles home there was hit. “Thank God just a window got blasted out.”
Misha shared with me how he is helping restore damages of war for the people in his own circle of friends.
“I’m not an expert on politics, but Ukrainian people cannot support the funding of weapons on it’s own,” echoing the widespread calls for armament support from outside nations.
“Pretty much the whole country supports debts to be repaid by russia….” punctuating the point that Ukrainians are paying out of their own pockets to repair damages but still largely defenseless due to the lack of allied partnerships.
Then I ran into a couple students who were in their first year of studies, pursuing degrees in dentistry – Andriy and Yana.
“I’m tired of thinking about politics” Andriy told me. Arnen’t we all? But unfortunately, I was there to do political journalism.
Andriy told me he believes it is worth having strike escalation against moscow, even if it means more strikes there.
“We’ve had enough. The first 4 years it was russia escalating….now its their turn to feel it.” indicating that the young Zakarpattian student thinks its high time for ukraine to ramp up escalations against russia.
Andriy told me that Mukachevo was hit for the first time a few weeks ago. And his friend, Yana, stated she definitely believes there has been escalation in the Uzhgorod area in the past month or so.
Even during the first 13 hours I was there, we had 5 air raid alerts.
Yana told me, even though there are more strikes and it’s getting worse over there in the Carpathians, she still supports the army escalating against russia.
The students I spoke to of Uzhgorod National Univesity did not view the attacks against uzhgorod as a political motive against one individual leader or decision, but rather punishment on Ukraine as a whole….
I guess one could say the feeling is…. Any attack by russia against against any Ukrainian on any Ukrainian land is an attack against all….the Ukrainians are very united in this way.
I’ve been in Ukraine for six weeks now… and this report cites voices from Kyiv, in Lviv, in Transcarpathia…. Ukrainians support escalations and deep strikes against Moscow…. they eagerly anticipate Ukraine’s military to do exactly what it takes to end this war through decisive military victory……..
У середині його промови я зрозумів, хто він — поранений воїн, який віддав на війні свою ногу…
Попри зливу, протест тривав, а ветеран звертався безпосередньо до людей…
Звуки цих протестів лунають по всьому центру міста щотижня вже майже п’ять років, щоб домогтися однієї дуже конкретної мети: повернути додому українських військовополонених.
14 June 2026 – this post originally appeared in Lviv Free Press.
Volodymyr Rudkovskyi
Midway through his speech I realized who he was —- a wounded warrior who had given his leg in the war……… The protest continued during the downpour of rain as the veteran spoke directly to the people ….. The sound of these protests echo through the entire city center every single week for almost five years now to ask for a very specific request: to return home the captive Ukrainian soldiers
Нд, 14 червня 2026 р. — На тлі напруженості в українсько-польських відносинах український письменник і військовослужбовець Андрій Любка висвітлив український погляд на війну під час фестивалю «Книжковий Арсенал 2026» у Києві.
Я відвідав цей фестиваль і записав на відео кілька виступів, щоб поділитися ними з ширшою аудиторією. Нещодавно я співпрацював з українською мовознавицею, Іринa Римар, студенткою-філологинею Українського католицького університету, яка розшифрувала українською мовою наведений нижче виступ Андрія Любки:
Горить перший будинок, атакований російським дроном – це подія, яка змінює багато речей. Безумовно, коли країна проходить через певні, такі, важкі періоди, чому в нас немає виборів? Чому в Україні немає політиків? Бо ми розуміємо, що в цей час будь-яка політична активність була б само вбивчою, могла би нас зіткнути у вакуум всередині країни і ми би стали слабшими. Польща, як і всі інші країни, вони проходять через виборчий цикл, для того, щоб отримати виборчі симпатії максимально загострюють різні свої стейтменти (твердження), погляди і так далі. Ми бачимо як дуже чітко, ми стежимо, от в Україні, ми стежимо за усіма виборами в країнах Європи: як ми проживали вибори у Молдові – чи не буде у нас зараз союзника Росії у Молдові? Як ми тріумфували коли в Угорщині змінилася влада, так? Наскільки обидві польські правлячі партії:ПіС і Громадянська платформа є проукраїнськими за своєю суттю і у своїх діях. Тобто наразі там є консенсус. Є певна різниця між тим як вони це висловлюють, але загалом обидві партії нас підтримували. Але все одно, коли Туск прийшов і став премʼєр-міністром , ми сказали: «це навіть трішки ще й краще». Кожен виборчий цикл змінює суспільну думку і, на превеликий жаль, діє на нас, ти просто ще медійний, ти ще якось традиційно пояснюєш багато чого медіа, ну мені здається, що особливо в нас, відійшло у минуле. Дуже багато вирішили соцмережі, дуже багато вирішує. «Вибач, але це теж медіа». Ну… у цьому сенсі так, але не, тобто, вже не йдеться про журналіста, який підхопить тему чи не підхопить. Це формація яка є горизонтальною, всі стали спікерами, кожен має смартфон, кожен може написати свою глибоко авторитетну думку на якусь тему, у кожного поганий настрій тому що щось там трапилось, не пішло, він злий і він може свою злість вилити в тому напрямку в якому йому захочеться або є якийсь шум. Соцмережі завжди підхоплять негатив, коли говоримо, що в Польщі побили українського підлітка – це великий факт, і стає новиною в Польщі і стає новиною в Україні, але ніхто не думає про те, що в це й же час, у це й же момент, коли побили українського підлітка, два мільйони українців, які є в Польщі, спокійно дійшли до своєї роботи, свого дому, спілкувалися з поляками – не було цих проблем і так далі. Тобто це один випадок, який роздмухується і стає великою проблемою , в той час як два мільйони, про них ніхто не говорить, бо ми… не ми, а от цей світ нових медіа, він заточений під негатив, він заточений викликання емоції, а добрі емоції , позитивні емоції , вони не викликають срачів, дискусій, не викликають збільшення переглядів, це не можна монетизувати, з цього не можна отримати політичну вигоду, витягнути щось для своєї політичної партії. Тому ми опинилися в таких досить хитких часах, але ще раз повторююся, абсолютно був широкий консенсус підтримки України , абсолютно є величезна база, соціальна, людська у Польщі, людей, які підтримують Україну , які можуть деякі речі політично засуджувати, несприймати, в тому числі наприклад, коли йдеться про УПА, але водночас казати: «ми підтримуємо українців, ми співчуваємо їм, ми розуміємо, що це загроза для нас, тобто це не зовсім чорно-білий такий процес. Важливо, як ми його направимо і важливо як ми будемо на нього дивитися не сьогодні на сьогодні, а от те про що говорить Кшиштоф, те про що говорив і писав Єжи Гедройць. Наскільки ми будемо проектувати свою діяльність відіравану від цього короткого політичного чи медійного життя. Будь-яка сенсація живе три дні і зараз всі будуть говорити про Білого Орла . Поляки ж не помітили, що у лютому цього року перша військова частина, яка отримала військове звання, повʼязане з УПА, і взагалі військо України, сам 190 навчальний центр безпілотних систем (Note: 190-й навчальний центр імені генерал-хорунжого Василя Кука (190 НЦ)), він отримав звання імені генерала УПА Василя Кука – ніхто про це не говорив, бо там було вжито імені генерала Кука, а не генерала УПА. Тут прозвучало таке тригерне слово, яке одразу впало на ці вентилятори , але це все — такий шум, який швидко змінюється, якщо ми хочемо говорити про довгі результати, вибудовування стабільних відносин, нам потрібно … (Про це я в тебе потім запитаю)
Sun. 14 June, 2026 – Amid tensions between Ukrainian-Polish relations, Ukrainian author and soldier Andriy Lyubka shed light on the Ukrainian perspective during war at the 2026 Book Arsenal festival in Kyiv, Ukraine.
I attended this festival and filmed some of the speeches to share with a broader audience.
Recently I collaborated with Iryna Rymar, Philology student at UCU:, who translated the following statement made by Lyubka into English:
“The first building hit by a Russian drone is burning and this is an event that changes many things. Certainly, when a country is going through such difficult periods, why do we have no elections? Why is there no political activity in Ukraine? Because we understand that any political activity at this time would be self-destructive. It could plunge us into an internal vacuum and make us weaker. Poland, like all other countries, goes through electoral cycles, and in order to win voter sympathy, parties sharpen their statements, their positions, and so on as much as possible. We observe this very clearly in Ukraine. We follow all elections across European countries: how we lived through the elections in Moldova, wondering whether we would now have a Russian ally there; how we rejoiced when the government changed in Hungary; to what extent both Polish ruling parties — PiS (Law and Justice) and The Civic Platform — are pro-Ukrainian in their core and in their actions. At the moment, there is consensus there. There is a certain difference in how they express it, but on the whole both parties have supported us. And yet, when Tusk came to power and became Prime Minister, we said: “this is even a little better.” Every electoral cycle shifts public opinion and, unfortunately, affects us. You are still a media figure, you still explain many things to the media in the traditional way, but it seems to me that this has largely receded into the past, at least for us. Social media has determined a great deal, a very great deal. “Excuse me, but that is also the media.” Well… in that sense, yes, but not that is to say, it is no longer a matter of whether a journalist picks up a story or not. This is a formation that is horizontal: everyone has become a speaker, everyone has a smartphone, everyone can post their deeply authoritative opinion on any topic, everyone is in a bad mood because something went wrong, they are angry, and they can pour that anger in whatever direction they choose, or wherever there happens to be some noise. Social media will always amplify the negative. When we say that a Ukrainian teenager was beaten in Poland it is a devastating fact, and it becomes news in Poland and news in Ukraine. But nobody thinks about the fact that at the very same moment, two million Ukrainians living in Poland quietly made their way to work, to their homes, and interacted with Poles. There were no such problems. In other words, a single incident is inflated into a major issue, while the two million go unmentioned because this new media landscape is oriented towards the negative, oriented towards provoking emotion, and positive, uplifting emotions do not generate arguments, do not drive engagement, cannot be monetized, cannot be exploited for political gain or leveraged for a party’s benefit. And so we find ourselves in rather precarious times. But let me repeat: there was absolutely broad consensus in support of Ukraine, and there is an enormous social and human base in Poland. People who support Ukraine, who may politically condemn or reject certain things, including, for instance, the question of the Ukrainian Insurgent Army (UPA), but who at the same time say: “we support Ukrainians, we sympathize with them, we understand that this is a threat to us as well.” In other words, this is not quite a black-and-white process. What matters is how we navigate it, and how we look at it — not just today for today’s sake, but in the spirit of what Krzysztof speaks about, what Jerzy Giedroyć wrote and argued. To what extent will we project our work beyond this short political or media cycle. Any bombshell lasts three days, and right now everyone will be talking about the White Eagle (I suppose he meant the Order of the White Eagle) . Yet the Poles did not notice that back in February of this year, the first military unit to receive a military designation associated with the UPA, the 190th Training Center for Unmanned Systems of the Armed Forces of Ukraine, was named after UPA General Vasyl Kuk. Nobody talked about it, because the name “General Kuk” was used, not “General of the UPA.” This time, that trigger word was uttered, and it immediately hit the fan. But all of this is noise, noise that vanishes quickly. If we want to speak of lasting outcomes and the building of stable relations, we need to…”
9 червня 2026 року — генерал Вадим Сухаревський запропонував закріпити в доктрині Збройних сил України норму, за якою бригади та корпуси відповідатимуть за зону ураження глибиною 30 км уздовж усієї ЛБЗ (лінії бойового зіткнення).
За його словами, це забезпечить виживання та стійкість військового формування, тобто стабілізацію й збереження оборони займаних територій шляхом знищення російських військових цілей на ближній відстані.
Нині обіймаючи посаду заступника командувача Оперативного командування «Схід», Сухаревський озвучив цю пропозицію в нещодавньому інтерв’ю виданню «Мілітарний».
Також він запропонував залучати Сили безпілотних систем (СБС) та підрозділи спеціального призначення до виконання всіх інших ударних завдань.
За інформацією «Мілітарного», відповідаючи на запитання, чи означає це, що лише підрозділи Сил безпілотних систем мають знищувати російську логістику, Сухаревський припустив можливість отримання подібних засобів і полками БПС у складі корпусів, але за умови єдиної координації з боку СБС.
Схоже, що запропонована дальність дії для ближньої ударної зони БПС була збільшена. Основними цілями визначаються боротьба з ворожими безпілотниками, а також жива сила противника.
У лютому 2026 року я звернувся на Telegram-канал командувача СБС Мадяра із запитанням про те, чим відрізняються ближня, середня та глибока ударні зони. Команда каналу надала таке роз’яснення:
За словами представників комунікаційної команди, наразі дальність ударів класифікується таким чином:
Глибокий удар: до 1500 км.
Ближня ударна зона: 0–15 км
Середня ударна зона: 15–80 км
Отже, ближня ударна зона, ймовірно, буде розширена до 30 км, тоді як середня та глибока зони також збільшуватимуться — потенційно аж до Уралу й далі.
Сили безпілотних систем уже відповідали за низку резонансних ударів по Москві, Санкт-Петербургу та паливно-логістичній інфраструктурі на тимчасово окупованій території Криму. Такі операції поступово ускладнюють російське військове забезпечення, залишаючи для логістики дедалі менше маршрутів — фактично кілька автомобільних шляхів і поромне сполучення, ефективність яких значною мірою залежить від оперативної ситуації.
Варто зазначити, що генерал Вадим Сухаревський очолював Сили безпілотних систем до того, як у 2025 році командування СБС перейняв Роберт «Мадяр» Бровді. Це сталося рівно рік тому, коли Сили безпілотних систем були остаточно сформовані як окремий рід сил у складі Збройних сил України.
Збереження життя військовослужбовців на передовій нині є одним із головних пріоритетів українського військового керівництва. Військові перебувають у більшій безпеці, коли противник відтиснутий далі від лінії бойового зіткнення. Якщо ударну зону вздовж усієї ЛБЗ буде розширено та стабілізовано, це дозволить українським підрозділам закріплюватися на звільнених територіях і продовжувати просування вперед без необхідності відступати з уже обладнаних оборонних позицій.
9 June 2026 – General Vadim Sukharevsky, proposed to be codified into the doctrine of the Armed Forces of Ukraine for the brigade and corps level to be responsible for a strike zone range of 30 km deep into the LBZ (line of contact) across the entire front line.
This will ensure survivability for the “formation”, referring to stabilization and preservation of the territorial defenses by eliminating close-range russian military targets.
Now serving as deputy commander of the Operational Command “East”, Sukharevsky stated his proposal in a recent interview with “Militarnyi”.
After that, he proposed SBS and special forces be involved in all other strikes.
According to Militarnyi, when asked whether in this case only units of the Unmanned Systems Forces should destroy Russian logistics, Sukharevskiy suggested the possibility of receiving similar means by the BPS regiments as part of the corps, but under the condition of unified coordination with the SBS.
The near-strike range for BPS proposed seems to have increased. The main target areas are counter-drone strikes, as well as russian manpower.
In Feb 2026 I inquired on SBS Commander Magyar’s Telegram channel what differentiates short, middle, and deep range and his team responded as follows:
According to the comms team, the current strike range is denoted as follows: Near-strike: 0-15 km , middle-strike: 15-80 km, and deep strike – up to 1,500 km
Therefore, the near strike range will increase to 30 km, while middle and deep will expand…. all the way to the Urals at least.
SBS has been responsible for noteworthy strikes on Moscow, St Petersburg, and fuel logistics in the TOT Crimea… which is slowly choking russian military operations plus or minus a couple roads and a ferry ride which is at this point at the mercy of Commander.
Preserving lives of soldiers at frontline is top priority for Ukrainian military officials right now, and they are safer when further from the line of contact. If strike zone across the LBZ is increased and stabilized, soldiers can advance the reclaimed territory without having to retreat from their dug in positions.
Поки що неможливо сказати, якою саме може бути відповідь України……………………
Цей матеріал оновлено з моменту його першої публікації………..
Correction on a previous writing…. Zakarpattia has been targeted before, but rarely and only occasionally…. the May 2026 event is the most significant air bombardment by russia to the Carpathians.. According to @slovakspectator ……. I will write it in the piece i wrote… https://t.co/qIX7OqlzO1pic.twitter.com/PLhj9LgRXu
— Alexandra Zakhvatayev🌴 🇺🇸 🇮🇹 🇺🇦 (@zakhvatayev) May 14, 2026
14 травня 2026 року —
Про це майже зовсім не повідомляють у західних медіа, окрім угорських пропагандистських кіл, які продовжують існувати навіть після падіння Орбана (привіт угорському Conservative, що торгує брудом).
Але оскільки я стежу за деякими більш андеграундними українськими журналістами, це потрапило й у моє поле зору. Однією з них є Мілана — не плутати з Меланією — яка займається спеціальним висвітленням українсько-угорської політики. Нещодавно я прочитала її аналіз, де вона написала: «Коментарі під дописом міністерки закордонних справ Угорщини Аніти Орбан із засудженням росії були ще цікавішими: угорці припустили, що атака на Закарпаття (вперше з початку повномасштабного вторгнення росії) є провокацією Кремля, спрямованою проти нового уряду на чолі з Мадяром. І тому: нам потрібно об’єднатися з українцями».
У відповідь на російські атаки по Закарпаттю прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр «викликав» російського посла «на килим»…
Російські політики — це й у моїй країні політичні авантюристи… і я розумію, що вони сприймають усе в криваво-червоних тонах…
Чи стане угорський виклик ефективним джерелом тиску для захисту регіону від російського терору… чи знадобиться значно серйозніша відповідь……
І хто взагалі міг би зробити таке можливим…………..
Це питання залишаються відкритими, особливо для активної уяви……………………
Закарпаття — це гірський регіон на крайньому заході України. Оскільки я стежу за військовими колами України, я помітила цікавий культурний момент: деякі американські іноземні добровольці в Україні, здається, вважають, що можна просто «пересидіти» у горах і бути «в безпеці». Достатньо подивитися на цей діалог, який я побачила на Reddit-сторінці Українського іноземного легіону, де один солдат радив іншому просто «потусити» до кінця зими………….
А NBC ще на початку війни — що зараз здається цілою епохою, хоча в масштабах історії це зовсім короткий час — повідомляло, що Карпати сприймаються цивільними як безпечна гавань:https://www.youtube.com/watch?v=hyFkZ3huoFw
У Південно-Західній Флориді, де я живу, я навіть зустріла українця, який утік від війни, блукаючи лісами цих гір зі своїм другом два дні поспіль… аж поки вони не вийшли на польську територію, де він возз’єднався зі своєю дружиною, яка втекла до США з їхніми двома маленькими дітьми.
Які ще таємниці може приховувати цей регіон — це, мабуть, безмежне море можливостей…
Але до цього часу Закарпаття, яке охоплює як українську, так і територію НАТО, вважалося одним із найбезпечніших регіонів України.
Навіть попри війну там продовжують проводити різноманітні заходи й великі фестивалі, зокрема міжнародну спортивну подію в Буковелі, відому як B.E.S.T……
І якщо там усе настільки безпечно, що навіть у легіоні можна влаштовувати «фестиваль поцілунків», то, мабуть, усі ми в безпеці………….
Але тепер — чи можемо ми почуватися спокійно, знаючи, що через чотири роки війни Карпати вперше були атаковані???????
Я запитала маму своєї подруги, яка зараз там живе, чи безпечно було б приїхати туди з моїми дітьми. Вона навіть власних дітей туди не привозить. Каже, що через російський енергетичний терор там досі є тривоги… досі відбуваються відключення електроенергії, які зачіпають навіть угорський бік.
Я передала їй газету, щоб вона привезла її назад у регіон — там була моя стаття про одного військового командира, який теж родом із Закарпаття. Я подумала, що це буде гарним сувеніром — знати, що американці продовжують підтримувати Україну попри провалену дипломатію адміністрації Трампа…… яка компенсувалася ударами вглиб російського Уралу…… та інших болотистих територій російського впливу…………
Я ще не була в Карпатах, але дуже сподіваюся скоро туди поїхати… І я знаю, яким може бути життя в горах, бо щороку проводжу час у наших горах на східному узбережжі Америки — в Аппалачах……
Через свою ізольованість такі регіони зберігають дуже сильну й самобутню культуру, стійку до постійних змін державних кордонів, із власною історією, яка не зовсім схожа на решту країни………….
А якщо говорити про війну — останній внутрішній військовий конфлікт в Америці був понад півтора століття тому, під час громадянської війни. У ті трагічні часи наші гори були не лише прихистком для громад… але й завдяки складному рельєфу та схованкам для засідок — місцем, де вторгнення сповільнювалося…………..
У наших горах я щороку намагаюся привезти хоча б частинку України. Чи то розвішуючи листівки для збору коштів на підтримку військових, чи відвідуючи друзів — наприклад, одного суддю з Теннессі, який посеред маленького гірського містечка вивішує український прапор прямо біля свого офісу.
Одне з моїх улюблених явищ у горах — це їхнє особливе сільське господарство…… Аппалачі отримали свою назву через яблуневі сади. Але для мене, як для фермерки, яка вирощує кіз, найцінніше те, що це ідеальне місце для козівництва………….. адже кози чудово пристосовані до випасу на важкодоступних схилах і периферіях…………..
Я знайома з людьми із Карпатського регіону — серед них студенти-правники, фінансові радники, художники, лікарі, церковні діячі… навіть колишній американський губернатор……
Карпати перебувають під захистом сил територіальної оборони та прикордонників, зокрема 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, 101-ї окремої бригади територіальної оборони та 5-го Закарпатського піхотного батальйону.
Цього року я мала честь познайомитися із сержантом 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Він перебував у моїй країні, виконуючи важливу дипломатичну роботу в Капітолії США, і його постать стала досить помітною в українсько-американських політичних колах. Він досконало володіє і українською, і англійською мовами…… Серед іншого, він відновлювався після тяжкого поранення, а тепер допомагає своїм побратимам проходити реабілітацію………….
І, можливо, це тому, що я ідеалістка.
Або тому, що мало що здатне так захоплювати мою уяву, як українські військові…
Особливо тепер, коли Закарпаття зазнало удару……..
І хоча було б прикро переривати такі важливі дипломатичні зусилля тут, в Америці — особливо в настільки складному геополітичному ландшафті…… крутому й небезпечному… мов самі гори……………….
Я не можу не надихатися образом того самого солдата — у найблагороднішій і найвідважнішій історії…………… як козацькі брати до нього… поруч із ним… і ті, що прийдуть після нього………… Вийшовши з найтемніших глибин мордору… зі знанням доктрин армії США… щоб довести, чи справді те, що вони говорять, є правдою……… чи справді те, що вони проголошують, вище за все інше……… повертаючись на найвищі висоти…… верхи на своєму жеребці, долаючи важкий рельєф… щоб знову благословити ці гори………….
Поки євангельське відродження з американського «біблійного поясу», прикрашеного Великими Смокі та Блу-Рідж, гордо співає………..
So far, there’s no telling what Ukraine’s response might entail……………
May 14, 2026–
****this peice has been updated from its original publication********
Correction on a previous writing…. Zakarpattia has been targeted before, but rarely and only occasionally…. the May 2026 event is the most significant air bombardment by russia to the Carpathians.. According to @slovakspectator ……. I will write it in the piece i wrote… https://t.co/qIX7OqlzO1pic.twitter.com/PLhj9LgRXu
— Alexandra Zakhvatayev🌴 🇺🇸 🇮🇹 🇺🇦 (@zakhvatayev) May 14, 2026
This is going wildly under-reported in Western media circles, aside from Hungarian propaganda which still persists despite the fall of Orban (cue the smut peddling Hungarian Conservative) .
But since I follow some of the more underground Ukrainian journalists, it got on my radar. One of these is Milana – not to be confused with Melania— who is conducting special coverage on Ukrainian – Hungarian Politics, and I recently read her analysis which stated, “The comments under Minister of Foreign Affairs of Hungary Anita Orban her post on condemnation of russia were even more interesting: the Hungarians assumed that the attack on Transcarpathia (for the first time since the beginning of the full-scale invasion of Russia) was a provocation of the Kremlin aimed at a new government led by Madiar. And so: we need to unite with the Ukrainians.”
In response to the russian attacks on Transcarpathia, Prime Minister of Hungary, Peter Magyar,, has “summoned” the russian ambassador to the “carpet”…….
russian politicians are carpet baggers in my country too….and I understand they take it blood red…….
Will Hungary’s summons be an effective source of pressure to protect the region from russian terror… or will a more effective response be called for……. And who ever could make such a thing happen…………..
These are the questions that remain left wide open, especially for an active imagination……………………..
Transcarpathia is a mountainous region in far Western Ukraine. Since I follow military circles in Ukraine I have picked up on an interesting cultural note, some of the American foreign fighters in Ukraine seem to think that you can hang out in the mountains and be “safe”. Just take a look at this dialogue i got from the Ukraine foreign legion reddit page from one soldier who suggested to the other soldier to “hang out” until the winter is over ……….
And NBC reported at the beginning of the war, what seems like ages ago but in the grand scheme of things is a short period of time, that the Carpathians are viewed by civilians as a safe harbour: https://www.youtube.com/watch?v=hyFkZ3huoFw
In Southwest Florida where I live, I have even encountered a Ukrainian man who escaped the war by wandering through the forests of these mountains with his friend for 2 days straight… only to be spit out into Polish territory, to be reunited with his woman who fled to the states with his two very small children.
What other secrets can be kept hidden by this region, is an endless sea of possibilities i am sure….
But up until now, Transcarpathia, which comprises of both Ukrainian and NATO territory, has been considered one of the safer regions in Ukraine.
Even while the war grinds on, there are all types of activities and major festivals that continue to be hosted, such as the major international sports event coming up in Bukovel known as B.E.S.T.….
And if the kiss-fest at the foreign legion is safe, surely we’re all safe…………
But now, can we carry on at ease, knowing four years into the war, the Carpathians have been hit for the first time ????????
I asked my friends mother who resides there now if it would be safe to go and bring my children. She does not even bring her own children. She says, due to russian energy terrorism, there are still alarms….still rotations of electricity that even affect the Hungarian side.I gave her a newspaper to bring back to the region, which featured an article I wrote about a certain military Commander who is also from the region. I thought it would be a nice souvenir to know how the Americans continue to stand with Ukraine in spite of the Trump admins botched diplomacy………which has been compensated with by deep strikes into russia’s urals……among other swampy territories of russian persuasion……….
I have not yet been to the Carpathians, but I hope to go there soon…. And I know how mountain life can be as each year I spend time in our mountains here on America’s East Coast, the Appalachia….. Because of their isolated nature, these regions maintain a very strong and distinct culture resilient to the zig-zagging of states borders with its uniquely preserved history that is not quite conveyed as it is across the rest of the nation………. And as far as warfare goes, from which the last domestic military conflict in America was over 1 and a half centuries ago during the civil war. During those tragic times, our mountains provided not only refuge for communities…but given its rough terrain and secret hide-outs for ambush, a slowing point for invasion………..
In our mountains, I have aimed to bring a little bit of Ukraine every year. Whether it be posting flyers to raise funds for the military, or visiting my friends like a Judge I know from Tennessee… who in the middle of this tiny mountain town, hangs a Ukrainian flag right at his office location.
One of my favorite things about mountains is its unique agriculture……. The Appalachia is called as it is because of its “Apple” orchards…. But for me, as a goat farmer, the most special is it’s a perfect location to raise goats……………..as goats are adept at ranging pasture in those hard to get peripheries ……….
I am linked with some folks from the Carpathian region, among them are law students, financial advisors, artists, doctors, heads of churches….even a former American governor….
The Carpathians are in the protection of the territorial defense forces and border guards which include the 128th Separate Mountain Assault Brigade, the 101st Separate Territorial Defense Brigade and the 5th Zakarpattia Infantry Battalion,
This past year, I have had the privilege of meeting a Sergeant from the 128th Separate Mountain Assault Brigade. He has been in my country doing important diplomatic work at the US Capitol, and his figure has been quite elevated in Ukrainian American political circles, and can speak both Ukrainian and English quite perfectly… among his activities, was recovering from a severe wound, and now went on now to help his comrades recover ,,,,,.
And, maybe because it’s because I’m an idealist
Or because there are few things that have the power to make my mind wander like the Ukrainian military does…
But especially that Transcarpathia has been hit……..
And though it would be a pity to interrupt such important diplomatic efforts here in America, particularly, navigating such Special geopolitical terrain……steep and dangerous…. just like the Mountains…………….
I cannot help but be deeply inspired by the image of the same soldier, in a most noble and valiant tale……………like the Cossack brothers who came before him…with him….and most importantly, after him……. Drawn out from deepest depths of mordar…with accompaniments and notes from the doctrines of US military…and prove if what they say really is true………if what they profess is actually superior to all else………in a return to the most elevated position at the highest altitude…….riding in on his stallion up difficult terrain….. to grace those mountains once more….
As the Gospel Revival from America’s bible belt adorned by the great smokies and blues is proudly sung………..
Командувач безпілотних сил України, Роберт «Мадяр» Бровді, висловила занепокоєння щодо потреби у виробництві високоякісних бойових частин за участі союзників. його зауваження пов’язані з постійною проблемою низькоякісних боєприпасів, імпортованих з інших країн, що часто виявляються несправними. Це призводить до марного використання кількох високовартісних авіаційних систем України для ураження однієї цілі, тоді як за належної якості вистачило б одного.
Імпорт високоякісних бойових частин для середньої та великої дальності ударів допоможе тримати військових далі від лінії фронту, зберігаючи життя та дозволяючи ефективно знищувати небезпечні цілі, що загрожують мирному життю в Україні.
Наразі командувач Роберт «Мадяр» Бровді зазначила, що Україна має більш ніж достатні можливості для виробництва засобів короткої дальності. У лютому 2026 року я поцікавилася на його Telegram-каналі, що саме відрізняє коротку, середню та велику дальність, і його команда відповіла так:
Ближня дальність ураження: 0–15 км, середня дальність: 15–80 км, а глибокий удар — до 1 500 км.
Засоби ураження ближньої дальності часто збираються самими військовими безпосередньо на лінії фронту. Вони встановлюють вибухівку на дрон, після чого безпілотник запускається на певну відстань і спрямовується на зіткнення з ціллю.
У 2024 році близько 40% успішних уражень цілей в Україні здійснювалися із застосуванням безпілотних технологій. Станом на 2026 рік дрони вже відповідають за приблизно 90% уражень цілей в Україні.
Військовослужбовець, що збирає бойову частину короткої дальності. Джерело: Раян О’Лірі
Я трохи вивчала питання короткодальніх можливостей і ризиків, пов’язаних із цією дешевою, але дуже ефективною технологією, яка знищує надзвичайно дорогі військові цілі.
Коли я подорожувала до України влітку 2025 року, я зустрілася з командиром Райан О’Лірі, який на той момент нещодавно став вірусним у медіа після розформування своєї відомої підрозділу “Chosen Company” у зв’язку з переходом від сухопутних сил до сил безпілотних систем. Тоді цей підрозділ складався приблизно з 10 військовослужбовців і здійснював до 90 уражень цілей на день (оцінка є завищеною та не враховує стандартну розвідувальну верифікацію). Його основним завданням у протиповітряній обороні було полювання на іранські дрони типу «Шахед».
О’Лірі сказав мені, що зазвичай він не споряджає бойові частини особисто — це роблять його бійці. Іноді дрон не злітає, що створює чутливу й небезпечну ситуацію для військовослужбовця, який здійснює спорядження вибухівки. Технологія короткої дальності може долати лише обмежену відстань, і в бойову частину можна вмістити лише певну кількість вибухової речовини.
Багато що змінилося відтоді, але через відсутність політики США, яка б дозволяла глибокі удари американською артилерією (якою Україна вже володіє), акцент змістився на короткодальню технологію.
Втім, існує один фактор, який іде всупереч цій тенденції — це формування нових центрів середньо- та далекодальніх ударів у силах БПЛА СБС уздовж лінії фронту, що дозволяє Україні завдавати ударів углиб російської території та знищувати джерела ворожого ресурсу, який підживлює війну. Саме тому щоразу, коли політика США пом’якшується щодо санкцій проти Росії, Україна посилює удари по енергетичному сектору РФ, як це сталося під час нещодавньої атаки в Туапсе…..
Багато що ще може змінитися в політиці США щодо посилення військової переваги України, що наблизить нас до примушення Росії до поразки.
Нещодавно я була в столиці на симпозіумі Ground Truth, і там спостерігався значний інтерес до виробництва боєприпасів для України.
Я також спілкувалася з колишнім ветераном сил спеціальних операцій США та нинішнім членом Конгресу США Пет Гарріган, який зазначив, що американська громадськість повинна бачити чіткіші військові цілі щодо коштів, уже витрачених на підтримку України. Це, за його словами, необхідно для подальшого обґрунтування фінансування виробництва боєприпасів, яке самі американці хочуть продовжувати всередині країни.
Я також спілкувалася з іншими представниками американського оборонно-політичного середовища, які підтримують ідею нарощування виробництва.
Після повернення з Вашингтона, округ Колумбія, де до нас звертався український командир, який на той момент перебував на Близькому Сході й навчав американських військових протидії іранським дронам типу «Шахед» — у сфері, де українські сили мають унікальний тактичний досвід, — я усвідомила, що багато американців навіть не знають: Україна фактично допомагає США у протидії Ірану, водночас продовжуючи воювати з Росією.
Але йдеться не лише про дружбу. Йдеться про навички, потреби та створення взаємовигідних ситуацій у межах нашого стратегічного союзу.
"More rounds sir."
-response from HIMARS battery commander when GEN Caine asked her what he and the Secretary could provide pic.twitter.com/jTF9ZaLwOF
Американські командири закликають до “більшої кількості снарядів” від Міністерства війни…
Чи надішлемо ми їм “осічки”, які надсилали Україні?
Чи натомість ми використаємо взаємовигідні можливості, де ми нарощуємо наші арсенали, щоб постачати їх на передову як на Близькому Сході, так і в Україні — і таким чином забезпечити потужну й рішучу поразку державам-агресорам, Росії та Ірану?
……………………………………………………………………
Багато людей зациклені на “єдиному можливому” сценарії завершення цієї війни.
Я — ні.
Я вірю, що існує багато можливих шляхів до завершення. І хоча нас роками тягнули наші союзники в надії зламати нашу волю, я все одно твердо підтримую максималістські цілі України…
Так, я вірю, що Україна може повернути всі свої території — і зрештою поверне.
Але чим швидше, тим краще…
Ефективні зміни в оборонних витратах і політиці можуть суттєво вплинути на хід цієї війни… і це залежить від наших політичних лідерів, які мають втілювати реальні рішення.
Але коли переговори провалюються, як це так часто і відбувається, тоді військова сила стає єдиним інструментом впливу.
Як і попереджав командир Роберт «Мадяр» Бровді міжнародну спільноту…
Панове виробники бч, до Вас. Може достатньо парити нам фуфло до вартісних засобів? Це постійна проблема, інакше я б не дозволив собі про те підсвітити публічно. Відірвіть ваші очі від підрахунків надприбутків і негайно вирішуйте проблему. Не у кабінетах відомств, а у спілкуванні з підрозділами, що застосовують. І не провокуйте,- свідомо, хоч і лаконічно попередив, знаючи ваші лобістські здібності. Мене ні посада ні погони не тиснуть.
Я сподіваюся, що наша оборонна промисловість зможе це вирішити… і якнайшвидше… перш ніж ще більше людей почнуть казати, що вже запізно…
Ukraine’s Drone Boss, Commander Robert “Magyar” Brovdi has raised concern for demand of high quality warhead production from allied partners. His complaint stems from the constant issue of low-end duds for warheads imported from other countries, causing wastage of multiple Ukraine’s military high-value aircraft systems to destroy a target, when it should only really take one.
Importing high quality warheads for deep and middle-strike capabilities will help keep soldiers further from the front line, which preserves lives while being able to eliminate hazardous worm targets which threaten peaceful life in Ukraine.
Read his statement in full here:
Commander of the USF, Robert “Magyar” Brovdi, publicly highlighted an issue with munitions supplied by certain manufacturers.
Effective decisions are only possible when based on real, unfiltered information. Without acknowledging, analyzing, and fixing mistakes, quality military… pic.twitter.com/zHWipcO7JM
Currently, Commander Magyar states Ukraine has more than enough capacity to produce short-range targets. In Feb 2026 I inquired on his telegram channel what differentiates short, middle, and deep range and his team responded as follows:
Near-strike: 0-15 km , middle-strike: 15-80 km, and deep strike – up to 1,500 km
Near strike target capabilities are often assembled by soldiers themselves along the front lines. They load explosives onto the drone, and the drone is flown a certain distance to crash into the target. In 2024, around 40% of Ukraine’s successful targets utilized drone warefare. It’s now 2026, and drones are now responsible for 90% of Ukraine’s targets.
Soldier assembling a short-range warhead. Source: Ryan O’Leary
I studied a little about the short-range capability and the risks associated with this cheap but highly effective tecnology that is taking out very expensive military targets. When I traveled to Ukraine in summer 2025, I met with Commander Ryan O’Leary who had recently went viral for shutting down his famous Chosen Company unit during his shift from land forces to drone forces. Back then, the unit comprised of 10 soldiers and was taking out 90 kills per day (liberal number not accounting for standard recon verification), and his main job in air defense was hunting Iranian-made shaheed drones. O’leary told me he does not usually load the warheads himself, his soldiers do it, and sometimes the drone doesn’t take off, creating a sensitive situation for the soldier loading the explosives. the short-range drone technology can only travel so far, and you can pack only so much explosive into the warhead…
A lot has changed since then but in the absence of US military policy permitting deep-range strikes with American-made artillery in which Ukraine already possesses, short-range technology has trended.
There is one thing, however, going against this grain and that is the SBS drone forces setting up new middle and deep range strike centers along the front line, enabling Ukraine to strike deep into russian territory, eliminating sources of enemy capital that feeds into the war. That is why every time US policy softens on russian sanctions, Ukraine doubles down on russia’s energy sector such as the recent strike in Tuapse……
A lot of things can change still as far as US policy with regard to boosting Ukraine’s military advantage, which will bring us closer to forcing russian defeat.
I was in the capitol recently with the Ground Truth Symposium and there is a lot of interest in producing ammunition for Ukraine.
I spoke to former US Special Forces veteran Rep. Pat Harrigan who is serving in US Congress, who suggested the American public needs to see more clear military objectives with the money we have spent in Ukraine thus far in order to continue justifying further spending on ammunition production – which – the Americans want to continue in the states. And I have spoke to others in the policy-making side of the US military who also want to see ramped up production.
After coming back from DC where we were addressed by a Ukrainian Commander who was currently in the Middle East training American soldiers on countermeasures to Iranian Shaheeds, something the Ukrainian military is unmatched in tactical skills, I realized that Americans are not even aware that Ukraine is helping America in our war in Iran WHILE STILL fighting russia.
But it’s not just about friendship. It’s about skills and demand and creating win-win situations for our strategic alliance.
"More rounds sir."
-response from HIMARS battery commander when GEN Caine asked her what he and the Secretary could provide pic.twitter.com/jTF9ZaLwOF
American commanders are calling for “More Rounds” from the Department of war……………………. will we send them duds that we sent Ukraine?
Or will we tap into win-win situations where we are building our arsenals to deliver to frontline soldiers in both the middle east AND Ukraine, so we can deliver a powerful and decisive defeat to warmonger russia and Iran.
……………………………………………………………………………………….
A lot of people are fixated on the “only way” this is going to end.
I’m not.
I believe there are many possibilities to an end. And even though we’ve been dragged by our allies for years, in hopes that they could break our will, I still firmly stand by Ukraine’s maximalist aims…
Yes, i believe Ukraine can take back all of the land, and eventually, will.
But the sooner the better..
Effective changes in defense spending and policy can make a big difference in this war… and it comes down to our political leaders to make these real things happen.
But when negotiations fail, as they so consistently do, then military power is the only conduit.
As Commander Magyar warned decision-makers in our international community………
This is a persistent issue, otherwise I wouldn’t be raising it publicly. Take your eyes off super-profit calculations and fix the problem immediately. Not in office meetings, but through direct engagement with the units using your products. And don’t provoke – this is a deliberate, though concise warning. I know your lobbying capabilities. Neither rank nor position weighs on me.
I hope our defense industry can figure it out………….and soon,,,,,,,,,,,before even more of us will say it’s too late………………………
Український угорець Роберт Бровді, а також американець угорського походження Джордж Патакі обидва мають тісні зв’язки із Закарпаттям.
Напередодні виборів в Угорщині колишній губернатор штату Нью-Йорк Джордж Патакі хоче зустрітися з українським командиром Робертом «Мадяром» Бровді
Нещодавно я висвітлювала подію у Вашингтоні, округ Колумбія, під назвою «Ground Truth Symposium», де був присутній український командний склад. Командир Роберт «Мадяр» Бровді, який очолює Сили безпілотних систем України, планував оприлюднити заяву, але, очевидно, через інтенсивність подій на Покровському напрямку він був надто зайнятий і не зміг приділити увагу політичним питанням…
Напередодні цієї події я провела опитування серед представників нашої міжнародної спільноти щодо того, які запитання вони хотіли б, щоб я поставила (я й надалі опрацьовую ці матеріали для публічного поширення, тож, будь ласка, стежте за подальшими оновленнями військової інформації)…
Однією з осіб, до якої я звернулася за коментарем, був мій колишній губернатор Джордж Патакі. Він очолював штат Нью-Йорк під час терактів 11 вересня. Також він є відомим американцем угорського походження, який віддано підтримує українських військових і керує благодійною організацією, що надає різноманітну допомогу солдатам — від медичної до гуманітарної. Ми підтримуємо зв’язок із губернатором ще з самого початку повномасштабного вторгнення, і його діяльність є для мене великим натхненням.
Коріння родини Патакі походить із Карпатських гір, де він має міцні родинні зв’язки — звідти ж родом і командир Роберт Бровді.
Я написала губернатору Патакі про командира Мадяра та про те, що він несправедливо став мішенню угорського режиму Орбана, який запровадив проти нього санкції, заборонивши доступ до Шенгенської зони (хоча деякі країни Шенгену, такі як Польща та Німеччина, згодом виступили проти цього рішення).
Учора губернатор Патакі відповів мені й зазначив, що хоче зустрітися з командиром Мадяром, а також що вважає боротьбу України нашою (американською) боротьбою. Напередодні угорських виборів важливо розуміти позицію ключових фігур у нашій спільноті, таких як губернатор Патакі, який є великим союзником України.
Люди Мадяра разом з американським народом стоять пліч-о-пліч з українцями.
Hungarian Ukrainian Robert Brovdi as well as Hungarian American George Pataki both have strong ties to Transcarpathia
Ahead of Hungary’s Elections, Former NY Gov. George Pataki wants to Meet with Ukrainian Commander Robert “Madyar” Brovdi
Recently I reported on an event in DC called the Ground Truth Symposium where Ukrainian Command was present. Commander Robert “Madyar” Brovdi who heads Ukraine’s Unmanned System Forces was planned to release a statement but apparently due to the intensity in Povkrosk direction he has been a little too busy for politics….
Ahead of this event I surveyed stakeholders from our international community on what questions they would like me to ask, (for which I am continuing to process for public sharing so please continue to stay posted for military intel updates)……….
Well, one of these individuals I asked for input is my former Governor George Pataki. The Governor was head of NY during the 9/11 attacks. He is also a prominent Hungarian American who has been highly devoted to Ukraine’s military and runs a charity which offers many levels of support to soldiers, from medical care to humanitarian aid. Governor and I have kept in touch since the very beginning of the Full-scale invasion, and his work is a very big inspiration for me.
Pataki’s familial roots stem from the Karpathian Mountains, where he has strong family ties, where Commander Robert Brovdi is also from.
I wrote to Governor Pataki about Commander Madyar and how he has been unfairly targeted by Orban’s Hungarian regime who has sanctioned him by banning Schengen Access (for which, some Schengen nations such as Poland and Germany have since opposed).
Governor Pataki wrote to me yesterday and he expressed to me that he wants to meet with Commander Madyar, and that he believes Ukraine’s fight is our (America’s) fight. . Ahead of the Hungarian Elections it is critical to know where key figures stand in our community, such as Governor Pataki, who has been a great ally to Ukraine.
Madyar people, alongside the American people, stand with the Ukrainians.
Коли ми осмислюємо наші подальші дії на тлі п’яти років повномасштабного вторгнення Росії та нашого шляху до перемоги України, важливо озирнутися назад на виконану роботу і те, як далеко ми просунулися.
Від навчання дітей-біженців і дорослих, до прийняття українських біженців війни у власному домі; від злетів і падінь, коли я стояла пліч-о-пліч із ветеранами війни, зокрема важкопораненими, до того, як мене підривали й атакували політичні опоненти та російські пропагандисти; до того, як я сама пережила небезпеку під російськими бомбами… Я вирішила жити так, щоб знову і знову бути поруч із нашою спільнотою та продовжувати свою відданість разом із багатьма моїми друзями — боротися за оборонний союз США та України, прокладати шляхи вперед аж до самого завершення, поки справу не буде зроблено. Мені не потрібно було бути у війську, щоб навчитися в наших американських і українських братів і сестер, які водночас протистоять тиранічним режимам Ірану та Росії на кількох активних фронтах.
З огляду на це, я відкрита до публічного обговорення наших зусиль у війні у вівторок, 24 березня, о 17:40 в іранському ресторані «Rumi’s Kitchen» у центрі Вашингтона. Усі, хто має можливість, запрошуються приєднатися до мене цієї весни біля Капітолію США, щоб обговорити подальший шлях до перемоги.
Наступного дня, у середу, 25 березня, я вестиму прямий репортаж із Капітолію США та спілкуватимуся зі своєю спільнотою через відкриті канали, збираючи запитання до українського військового командування, яке буде присутнє разом із Міністерством оборони.
У четвер, 26 березня, я повернуся до Південно-Західної Флориди, де сподіваюся зустрітися в Нейплсі з українським архієпископом Борисом Ґудзяком та представниками Українського католицького університету, де я короткий час викладала курс у Львові під час активної фази російського вторгнення. Якщо ви хочете зустрітися зі мною на будь-якому етапі мого туру в межах нашої публічної місії або надіслати запитання до українського військового командування, будь ласка, пишіть мені на alexzpublicrelations@gmail.com.
Як завжди, запрошую вас стежити за моєю діяльністю у соціальних мережах, а також за репортажами на моєму сайті http://www.kyivfreepress.com, який було запущено минулого літа в Києві під час літнього контрнаступу України. Так само ви завжди можете бути в курсі новин у нашій місцевій мережі Breeze, де я регулярно інформуватиму спільноту про наш поступ на шляху до справедливого миру.
Насамкінець, прошу вас розглянути можливість пожертви Інституту «Peace Through Strength», щоб допомогти мені та моїм друзям покрити витрати на приїзд українського командування до США наступного тижня: ptsinstitute.us/contribute
As we contemplate our actions moving forward into five years of Russia’s fullscale invasion and our onward journey to Ukraine’s victory, it’s important to look back at the work we’ve done and how far we’ve come.
From tutoring refugee children and adults, to taking in Ukraine’s war refugees in my own home, from the highs and lows of standing side by side with war veterans including the severely wounded, to being undermined and attacked by political opposition and Russian propagandists, to surviving peril under Russian bombs myself… I decided to live my life by showing up for our community again and again, and to continue my commitment, alongside many of my friends, to fight for the U.S.-Ukraine defense alliance, to forge pathways forward, all the way until the end until the job is done. I didn’t need to be in the military to learn from our American and Ukrainian brothers and sisters who simultaneously fight tyrannical regions of Iran and Russia on multiple active fronts.
That being said, I am making myself available for public discussion about our people’s war effort on Tuesday, March 24, at 5:40 p.m. at the Iranian restaurant “Rumi’s Kitchen” in downtown D.C. Those who can are invited to join me at the U.S. Capitol this spring to discuss the future path toward victory.
On the next day, Wednesday, March 25, I will be reporting live from the U.S. capitol and will connect with my community on my publicly available channels questions for the Ukrainian military command who will be present alongside the Department of War.
I will return to Southwest Florida on Thursday, March 26, where I hope to meet in Naples with Ukrainian Archbishop Borys Gudziak and our Ukrainian Catholic University, for which I briefly taught a course in Lviv during Russia’s active invasion. If you would like to link up with me at any point during my tour for our public mission, or send me questions to inquire to Ukraine’s military Command, please write to me at alexzpublicrelations@gmail.com.
As always, I welcome you to follow my work on my social media pages, as well as reporting on my website http://www.kyivfreepress.com which was launched this past summer in Kyiv during Ukraine’s summer counteroffensive. Likewise, you can always stay posted in our local Breeze network as I will always update my community on our progress toward a just peace.
Lastly, please consider donating to Peace Through Strength Institute, to help my friends and I cover the fees it takes to bring Ukrainian Command to the states next week: ptsinstitute.us/contribute
19 березня 2026 — Військово-морські навчання REP(MUS)/Dynamic Messenger 2025 були відомі громадськості щонайменше з вересня 2025 року, але цей новий (і своєчасний) звіт про багаторівневу систему України та її оперативне домінування під час навчань НАТО з’явився лише нещодавно. Цікаво, що він походить від видання Frankfurter Allgemeine Zeitung, і результати успіху України там фактично «приховані» — доступні лише німецькою мовою…
Новий звіт про Dynamic Messenger є одним із серії матеріалів, що з’являються з військових спільнот, таких як «Operation Hedgehog», і демонструють, що Україна нині перевершує НАТО у ключових навичках сучасної війни:
Robert "Magyar" Brovdi delivered hard truths about the war to NATO generals at LANDEURO 2025 in Wiesbaden.
🔻Key points: • No tank in the world can withstand a $400 drone. • What will NATO do if Shaheds fly over Europe? Your doctrines need an urgent review. • Unmanned Systems… pic.twitter.com/uqUSFFid5V
— 414 Magyar's Birds (@414magyarbirds) July 20, 2025
«Вони не побачили, як наближаються дрони»
Морські навчання НАТО
Автор: Конрад Шуллер, Київ 16 березня 2026 року, 11:44 — Час читання: 3 хвилини
Багатонаціональна морська група під українським керівництвом, яка діяла як «противник» під час навчань НАТО «REP(MUS)/Dynamic Messenger 2025», продемонструвала вразливість морських сил Альянсу та «потопила» щонайменше один союзницький фрегат.
Особа, безпосередньо залучена з українського боку, повідомила FAZ, що у п’яти сценаріях навчань біля узбережжя Португалії відпрацьовували як захист портів і кораблів супроводу, так і атаки на ескортні судна. У всіх п’яти сценаріях «червоні» перемогли «сині» морські сили НАТО. Також використовувалися українські морські дрони типу Magura V7 — невеликі безпілотні швидкісні катери, які або таранять ворожі кораблі, або атакують їх встановленим озброєнням.
Завдяки таким морським дронам, а також керованим ракетам та іншій зброї, український флот із початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році витіснив окупаційні сили із західної частини Чорного моря, попри відсутність великих кораблів. Зокрема, у квітні 2022 року він «потопив» ракетний крейсер «Москва» — флагман Чорноморського флоту Росії.
Після цього флот був змушений перенести свою головну базу з Севастополя в окупованому Криму до Новоросійська, що розташований далі на схід. Але навіть у цьому порту український підводний дрон зміг здійснити атаку на російський підводний човен ще в грудні минулого року.
За словами джерела з України, команда «червоних» у навчаннях «REP(MUS)/Dynamic Messenger 2025» складалася з американських, британських, іспанських та інших підрозділів, тоді як загальне командування здійснювала Україна. Метою було випробування нових технологій у максимально реалістичних умовах — тобто в середовищі, де імітувалися радіоелектронні перешкоди, акустична розвідка та військові контрзаходи.
Українці представили свій морський дрон Magura V7 у кількох версіях. Один був оснащений розвідувальним обладнанням та вибуховим зарядом, інший — кулеметом на борту. Інші країни-учасниці також застосовували безпілотні катери.
Згідно з правилами навчань, «ворожі» кораблі фактично не атакувалися. Для «перемоги» було достатньо першими взяти противника на приціл. Це фіксувалося на відео. Наприклад, якщо морський дрон атакував корабель, щоб знищити його радар, він вважався переможцем, якщо націлився на радар до того, як його виявили. Натомість його вважали перехопленим, якщо екіпаж корабля встиг зафіксувати його раніше.
Речник НАТО назвав це «віхою»
У п’яти сценаріях навчань взяли участь десятки підрозділів. Окрім морських дронів, з обох сторін застосовувалися також літаки та великі бойові кораблі. Наприкінці четвертого тижня, за даними Києва, перемогу здобула команда «червоних». Навчання чітко показали, що безпілотні системи у поєднанні з оперативним досвідом і перевіреним плануванням становлять «реальну загрозу» для морських сил НАТО — передусім тому, що Альянс ще недостатньо підготовлений до атак із використанням такої зброї.
Наприклад, під час імітованої атаки на конвой «червоні», за повідомленнями, завдали стільки «влучань» по фрегату, що він би затонув у реальному бою. Лише через п’ять хвилин «сині» запитали у спільному чаті: «Нам атакувати зараз чи ні?» Українське джерело зазначає: «Проблема була не в тому, що вони не могли нас зупинити — вони навіть ще не бачили нашої зброї».
19 Mar 2026 – The REP(MUS)/Dynamic Messenger 2025 naval exercise has been public knowledge since at least Sept 2025, but this latest (and timely) report on Ukraine’s multi-tiered system and operational dominance in the NATO exercise has recently come out. Curiously, it is from a news source Frankfurter Allgemeine Zeitung which has the results of Ukraine’s success firewalled and in German language only…
The new report on Dynamic Messenger is one of a series of surfacing intel out of military communities such as “operation hedgehog” which demonstrates Ukraine is now outpowering NATO in critical modern warfare skills:
Robert "Magyar" Brovdi delivered hard truths about the war to NATO generals at LANDEURO 2025 in Wiesbaden.
🔻Key points: • No tank in the world can withstand a $400 drone. • What will NATO do if Shaheds fly over Europe? Your doctrines need an urgent review. • Unmanned Systems… pic.twitter.com/uqUSFFid5V
— 414 Magyar's Birds (@414magyarbirds) July 20, 2025
Here is the actual text in English and Ukrainian on Naval Exercise.
By Konrad Schuller, Kyiv March 16, 2026, 11:44 — Reading time: 3 minutes A multinational naval team under Ukrainian leadership, acting as the “enemy” in the NATO exercise “REP(MUS)/Dynamic Messenger 2025,” exposed the vulnerability of NATO naval forces and “sank” at least one allied frigate. A person directly involved from Ukraine told FAZ that in five exercise scenarios off the coast of Portugal, both the protection of ports and escort ships, as well as attacks on escort vessels, were practiced. In all five scenarios, the “reds” defeated the “blue” NATO naval forces. Ukrainian sea drones of the Magura V7 type were also used—small unmanned speedboats that either ram enemy ships or attack them with mounted weapons. Using such sea drones, as well as guided missiles and other weapons, the Ukrainian navy has pushed occupying forces out of the western Black Sea since the beginning of Russia’s large-scale invasion in 2022, even though it does not possess large ships itself. Among other things, in April 2022 it “sank” the missile cruiser Moskva, the flagship of the Russian Black Sea Fleet. The fleet then had to relocate its main base from Sevastopol in occupied Crimea to Novorossiysk, which lies further east. But even in this harbor, a Ukrainian underwater drone managed to carry out an attack on a Russian submarine as recently as last December. According to a source from Ukraine, the “red” team at “REP(MUS)/Dynamic Messenger 2025” consisted of American, British, Spanish, and other units, with overall command held by Ukraine. The goal was to test new technologies under realistic conditions—that is, in an environment where jamming, acoustic reconnaissance, and military countermeasures were simulated as realistically as possible. The Ukrainians brought their Magura V7 sea drone in several versions. One carried reconnaissance equipment and an explosive charge, another a machine gun on board. Other participating countries also deployed unmanned boats. According to the rules of the exercise, “enemy” ships were not actually attacked. It was enough for a “victory” to get the opponent into one’s sights first. This was documented with videos. If, for example, a sea drone attacked a ship to destroy its radar, it was considered the winner if it targeted the radar before being detected itself. Conversely, it was considered intercepted if the ship’s crew managed to photograph it beforehand. NATO spokesperson calls it a “milestone” Dozens of units took part in the five exercise scenarios. In addition to sea drones, aircraft and larger warships were also deployed on both sides. At the end of the fourth week, according to Kyiv, the “red” team had won. The exercise showed clearly that unmanned systems, in combination with operational experience and tested planning, pose a “real threat” to NATO naval forces—above all because NATO is not yet sufficiently prepared for attacks using such weapons. For example, during a simulated attack on a convoy, the “Reds” reportedly achieved so many “hits” on a frigate that it would have sunk in a real battle. Just five minutes later, the “Blues” asked in a joint chat: “Should we attack now or not?” The Ukrainian source says: “The problem was not that they couldn’t stop us—they hadn’t even seen our weapons yet.””
Я роблю себе доступною для публічного обговорення воєнних зусиль нашого народу у вівторок, 24 березня 2026 року о 17:40 в іранському ресторані «Rumi’s Kitchen» у центрі Вашингтона, округ Колумбія. Будь ласка, приєднуйтеся до мене цієї весни біля Капітолію США, щоб обговорити майбутній шлях до перемоги. RSVP: alexzpublicrelations@gmail.com
I am making myself available for public discussion about our people’s war effort on Tues Mar. 24, 2026 at 5:40 PM at Iranian restaurant “Rumi’s Kitchen” in downtown DC. Please join me at the US Capitol this spring to discuss the future path toward victory. RSVP: alexzpublicrelations@gmail.com
16 березня 2026 року – Командир Роберт «Мадяр» Бровді з Сил безпілотних систем України, якого іноді називають «дроновим босом», відповів на реакції щодо своєї заяви від 12 березня 2026 року, в якій він закликав до рішучих дій проти насильства щодо військовослужбовців. Його заява така:
“МАДЯР, 16.03.26 Інтерпретації УВАГОЗАЛЕЖНИХ осіб та провокаторів на тему «Мадяр погрожує народу» НЕ МАЮТЬ СТОСУНКУ ДО МОЄЇ ПОЗИЦІЇ.
З мого звернення з надважливою інформацією про нарощення ворогом чисельності дронарів до ста тисяч осіб вже у квітні 2026 та пропозицією долучитися добровольцями до СБС у обхід ТЦК з гарантованою службою за обраним напрямком, хайпожери та практикуючі ухилянти висмикнули і розігнали усіма існуючими мережами саме мою заключну у пості, звісно емоційну реакцію військового на непоодинокі застосування цивільними насильства до військових, у т ч працівників тцк на прикладі крайнього випадку на Закарпатті, з вимогою схаменутися «шпані з дринками і не перетинати межу, інакше будуть виявлені (знайдені) та отримають по шиї і по дупі». Звідси розігнали «Мадяр погрожує народу». Не смішно.Маніпулятивне ототожнення праведного з грішним, ціна примітивного, соцмережного хайпу. Кружіть мене, кружіть,- мене, але не втомлену психіку піддатливого народу.
Прояснюю позицію чорно-біло:
1.Добровольці, що зробили свій вибір стати на захист Неньки свідомо (незалежно від термінів, у перший день вторгнення чи позавчора)- це була і є якісна складова війська українського, його стрижень. Нащо це твердження тут? Як відправна точка, кого саме і чому пріоритетно потребуємо до складу СБС: тих, що добровільно зголосилися, без примусу та застосування сили. Серед залишку свідомих та притомних, не задіяних у підприємствах військово-орієнтованого блоку економіки, не схемщиків та хитрунів, що обирають «менше з двох зол». ЗА. Ти нам потрібен.
2.Еміграція (евакуація) з країни під час війни- вибір кожного. Не засуджую (не плутати з втечею через кордон на незаконних підставах); навіть не ототожнюю з сцикунством,- озвучую ставлення, з розумінням різних обставин та варіацій, котрі у людей складаються. Втеча ж-злочин.
3.Умисне ухилення від призову- кримінальний злочин, рішуче засуджую. Передбачає притягнення до відповідальності, у правовий спосіб. Громадянська позиція: ЗА посилення відповідальності, хоч і не маю на те навіть дорадчого голосу чи впливу.
4.силові методи ТЦК з залучення військовозобовʼязаних (бусифікація) та повернення бігаючих- неприпустимі. Рішуче засуджую, ніколи не підтримував та не виправдовуватиму насильство. Перетинаєш межу закону, перевищуєш повноваження- ти скоюєш злочин. Скоїв злочин- відповідай. ЗА посилення відповідальності, але радше- ЗА зміну підходів до забезпечення мобілізації. І вони вже розпрацьовується відповідними відомствами.
5.Дзеркально, застосування фізичного насильства по відношенню до будь-яких військовослужбовців під гаслом «задовбали, воюваки, загралися у війну» та «усі тцкашники-злочинці»- не виправдовує рукоприкладство товпа на товпу чи усі на одного. Навіть риторика така є неприпустимою, але то швидко не викорінити, час все стерпить. ЗА посилення відповідальності за побиття та насильство (у тому числі за підбурення та провокування).
*одначе поцікавтеся, скіко серед співробітників тцк військових учасників бойових дій, зокрема після поранень. І хто з них не бажає повернутися до війська. Але без срачів, чисто для розуміння. Не сильно помилюся, якщо вже понад половина особового складу відомства.
Окрім вищевикладеного: СБС- не є серед основних замовників тцк і не користується якими-небудь пріоритетами. Навпаки, чорно-біло та простими словами висвітлюю пропозицію залучення до СБС у обхід квесту з тцк, де гарантую умови залучення до служби за обраною спеціальністю.
Ухилянти-зло та гниль, що руйнує країну зсередини та розколює. Таке ж, як і людолови.
Наостанок: Я не «київська перепічка», щоб усім подобатися. Не народний обранець і ніколи ним не буду. У політику не збираюся, зборів понад рік не проводжу, на шиї народу не сиджу. Бізнеси на крові зневажаю. За посаду командувача жодного дня не тримався, військову карʼєру майор не будує, але продовжу розбудову СБС стільки, скільки часу буде відведено, розуміючи, як це працює, від екіпажу і до роду військ. Результат на табло. Кожний третій ворожий хробак, кожна третя ворожа ціль- наша. Річні втрати особового складу- менше одного відсотку. Хайпуйте далі, іздунці, потяг вйо набирає швидкість.
Прошу читачів, ЗМІ та канали поширити оприлюднену позицію для її ширшого висвітлення.
March 16, 2026 – Commander Robert “Madyar” Brovdi of Ukraine’s Unmanned System Forces, sometimes referred to as the “Drone Boss” responded to reactions over his March 12, 2026 statement calling for enforcement against violence toward service-members. His statement is as follows:
“Interpretations by attention-seekers and provocateurs claiming that “Magyar is threatening the people” have nothing to do with my position.
From my address containing critically important information about the enemy scaling its drone operator force to one hundred thousand personnel by April 2026 – along with my proposal for volunteers to join the USF (Unmanned Systems Forces) directly, bypassing the TCC, with guaranteed service in the specialization they choose – hype-chasers and habitual draft dodgers pulled out and spread across every possible network only the final line of my post.
That line was, of course, an emotional reaction from a soldier to repeated cases of civilians using violence against servicemen, including TCC personnel – specifically referencing the latest incident in Zakarpattia. In that reaction I called on “punks with sticks to come to their senses and not cross the line, otherwise they will be identified and will get a slap on the neck and the backside.”
From this, they spun the narrative: “Magyar threatens the people.”
Not funny. A manipulative attempt to equate the righteous with the guilty – the price of primitive social media hype. Spin me if you want – but don’t spin the already exhausted psyche of a vulnerable nation.
Let me clarify my position in black and white:
Volunteers who consciously chose to defend our Motherland – whether on the first day of the invasion or just yesterday – were and remain the strongest component of the Ukrainian army, its backbone.
Why is this stated here? As the starting point for who exactly we need in the USF: those who come voluntarily, without coercion or force. Among the remaining conscious and capable people not engaged in defense-critical sectors of the economy, not schemers and not those trying to choose “the lesser of two evils.” Yes. We need you.
Emigration (evacuation) from the country during war is a personal choice. I do not condemn it (do not confuse this with illegal border crossing). I do not automatically label it cowardice – people have different circumstances. Running away illegally, however, is a crime.
Deliberate draft evasion is a criminal offense. I strongly condemn it. It must entail legal responsibility. My civic position: I support strengthening that responsibility, even though I personally have no advisory vote or influence over such decisions.
The use of force by TCC personnel to detain conscripts (the so-called “busification”) and to capture people on the run is unacceptable. I strongly condemn it. I have never supported violence and never will justify it.
If you cross the line of the law and exceed your authority – you commit a crime. If you commit a crime – you must answer for it. I support stronger accountability, but more importantly, I support changing the overall approach to mobilization. Relevant institutions are already working on it.
At the same time, the use of physical violence against servicemen under slogans like “we’re sick of you war guys playing war” or “all TCC officers are criminals” does not justify mob violence, whether a crowd against one person, or a crowd against a crowd. Even such rhetoric is unacceptable, though it will take time to eliminate. I support stronger responsibility for beatings and violence, including incitement and provocation.
However, ask yourselves how many TCC employees are combat veterans, including those who returned after being wounded. And how many of them would prefer to return to their units? No need for pointless arguments – just for understanding. I wouldn’t be surprised if it’s already more than half the institution’s personnel.
Beyond that: the USF is not among the primary clients of the TCC and does not enjoy any priority in recruitment.
On the contrary – I am clearly and directly presenting an alternative: joining the USF voluntarily, bypassing the TCC process, with guaranteed service in the specialization you choose.
Draft dodgers are rot and poison that destroy the country from within and divide it. The same kind of poison as those who hunt people.
Finally: I’m not “Kyivska Perepichka” – I’m not here to be liked by everyone. I’m not a public official and never will be. I have no plans to enter politics. I haven’t run fundraising campaigns for over a year. I’m not living off the people. I despise businesses built on blood.
I never held on to the position of commander. A major doesn’t build a career in the military this way. But I will continue building the USF for as long as time allows – understanding how it works, from a crew to an entire branch of service.
The results are on the scoreboard. Every third enemy “worm,” every third enemy target – ours. Annual personnel losses – less than one percent.
Keep chasing your hype, liars. The train is already picking up speed.
На тлі руйнівної дезінформаційної війни Кремля в американській політиці Престон Стюарт став ключовою фігурою, яка доносить правдивий аналіз про оборонний союз США та України.
Оповідач воєнних історій сам є історією війни — про те, як один із найкращих незалежних військових журналістів нашої країни відіграє важливу роль у міжнародній спільноті дуже великодушним, але водночас приземленим і людяним способом.
Я давно захоплювалася журналістикою та політикою, але з початку війни в Україні почала глибоко цікавитися військовою сферою. Я вважаю, що саме військова сила є тим сміливим рубежем, який має єдине передбачуване рішення для зупинки нелюдської воєнної машини росії.
Тож напередодні моєї наступної поїздки до Капітолію США, де я висвітлюватиму важливу подію за участі діючих військовослужбовців українського військового командування, співробітників Міністерства оборони та членів Конгресу, я хотіла написати про те, як познайомилася з одним із найавторитетніших американських журналістів, які висвітлюють війну в Україні — капітаном США Престоном Стюартом у Вашингтоні минулої осені (жовтень 2025 року), і про його вплив на мою незалежну журналістську діяльність.
Ось трохи з того, про що ми говорили — але спершу невеликий вступ…
Робота Престона вплинула і на мою роботу: від того, що я залишаюся поінформованою про найновіші розвіддані та інсайдерські військові знання, до того, як я розповідаю історії нашої війни. І я впевнена, що деякі дуже впливові люди (а в деяких випадках — дуже ймовірно, що незабаром уже не такі впливові) уважно стежать за ним…
Престон Стюарт є рушієм народних зусиль підтримки війни тут, в Америці. Через журналістику він підвищує обізнаність і збирає кошти… і це надзвичайно потрібно, адже тут, на американському внутрішньому фронті, ми перебуваємо в самому епіцентрі інформаційної війни росії, яка завдала колосальної шкоди ефективному формуванню політики США щодо України.
Для тих, хто стежить за політикою США та України, історія виглядає так…
За відсутності вкрай необхідної важкої артилерії, яку Пентагон і наші «союзники» тримали під замком, сталося так, що український народ і його справжні друзі взяли оборону у власні руки завдяки низовим інноваціям.
Престон — один із цих справжніх друзів… незалежний військовий журналіст, людина, яка сама побудувала свою кар’єру, і яка, до того ж, приватно фінансує військових.
У цьому сенсі він надзвичайно добре розуміє, як влучити в самий нерв тих особливо болісних помилок нашої адміністрації, які через зарозумілість керівництва США щодо України зрештою ставлять під загрозу життя американських солдатів…
In the past 24 hours we’ve learned that Russia is providing Iran with drone warfare advice while the US allegedly turned down a similar offer from Ukraine seven months ago. https://t.co/BDfoQmmZck
І це лише один епізод у довгому списку примусу, шантажу та тиску щодо України з боку цілої низки адміністрацій США.
Однак у дивному повороті подій провал уряду США тепер перетворився на історію успіху України — історію про те, як виснажена війною країна змогла сама вирватися вперед і стати домінуючою силою у сфері безпілотної війни… яка, без сумніву, є майбутнім ведення війни.
Після провалу НАТО під час військових навчань Operation Hedgehog та щоденних звітів про втрати (««Pidrakhuyka»» killboard reports), що надходять від Міністерства оборони України, на цьому етапі не повинно залишатися жодних сумнівів у тому, що українська армія є для нас незамінною.
Тепер ситуація змінилася, і я вважаю, що США справді повинні переглянути свій підхід до оборонного союзу з Україною, адже саме Україна зараз тримає у руках карти, яких хочуть американці… особливо тепер, коли наша країна перебуває у війні з Іраном — ключовою державою в осі російського терористичного мілітаризму.
Вперше я дізналася про Престона під час його висвітлення звинувачень у воєнних злочинах, опублікованих NYT щодо Chosen Company у липні 2024 року. Коротко кажучи, ці звинувачення спричинили травматичний розкол у моїй спільноті, адже я була близькою подругою Джеремі Майкла Мюллера, відомого як «Tennessee», американського солдата, який воював у Chosen. (Примітка: як і цей солдат, Престон також родом із Теннессі).
Я три дні поспіль страшенно хвилювалася за Tennessee та його побратимів і майже нічого не могла їсти… це був не перший випадок, коли війна викликала такі епізоди у моєму житті… особливо коли йшлося про Chosen Company. Але після того, як я подивилася інтерв’ю Престона Стюарта (я подивилася його буквально в момент публікації), я перестала хвилюватися… натомість я була глибоко натхненна тим, який вплив незалежна журналістика може мати на життя людей — особливо перед обличчям гігантських мейнстримних медіа, куплених Бог знає ким…
Відтоді я постійно стежу за Престоном та його висвітленням війни, яке у 2025 році принесло майже 1 мільйон доларів благодійної допомоги для українських військових. І при цьому він залишається одним із найбільш об’єктивних і довірених журналістів у цій сфері, розповідаючи про жорстку реальність фронту як з українського, так і з російського боку та даючи голос тим, хто працює над реальними рішеннями. Він навіть особисто сказав мені, що ніколи не насміхається зі смерті людини… навіть якщо це російський солдат. «Це чиєсь дитя, батько, брат…»
Водночас він розуміє ненависть українців до росіян… «Гинуть невинні діти. Якщо б моя донька загинула на війні… я навіть не можу уявити, що б я відчував…»
Я б не здивувалася, якби Престон був джерелом інформації для деяких оборонних рішень, що ухвалюються в нашій країні. І я не можу не уявляти, що було б, якби більше людей у Пентагоні були настільки віддані оборонному союзу США та України… можливо, війна вже була б завершена…
Перенесімося у сьогодення: я заснувала власне незалежне медіа — Kyiv Free Press — після дуже напруженого літа під російськими бомбардуваннями у Київській та Одеській областях, а також після проведення низки цікавих інтерв’ю у цивільному та військовому середовищі. Деякі з них досі залишаються неопублікованими через природні обставини…
Життя незалежної журналістки зовсім не було легким. Я — неоплачувана іноземна волонтерка, більшість своєї роботи фінансую власним коштом, у мене немає команди підтримки, і я подорожувала сама як іноземна жінка, щоб жити у країні під бомбами… але я зробила б це знову без вагань. І з часом — зроблю… дуже скоро, друзі мої…
А поки що тут і так достатньо роботи.
Останній раз я їздила до Вашингтона заради підтримки воєнних зусиль у жовтні 2025 року. Я була у складному емоційному стані й потребувала бути поруч із людьми, які також борються… Потім я дізналася, що там буде Престон… і моя поїздка для підняття морального духу перетворилася на щось інше… Уявіть, як би ви почувалися, якщо б мали зустріти журналіста, за яким стежили цілий рік — навіть перебуваючи під бомбардуваннями…
Коли я зустріла Престона Стюарта у Вашингтоні, я розплакалася, розмовляючи з ним… і я не можу пояснити це лише травмою від російських бомбардувань під час літнього контрнаступу. Я ніколи не хочу ставати байдужою до цього, але я відсуваю власний біль убік… адже він не зрівняється з болем моїх українських братів і сестер та тих, хто приєднався до них і вже чотири роки поспіль воює, страждає і гине…
Престон — спокійний, простий хлопець, і в Капітолії ми коротко поговорили про кілька політичних тем.
Він сказав мені, що вважає: США повинні допомагати Україні доти, доки українці самі хочуть боротися. Я поділилася своєю думкою, що США повинні змінити політику й почати справді наділяти українців силою та озброєнням, і поставила питання — як довго ми зможемо боротися без цього. Ми також говорили про медіа, про те, що може бракувати проукраїнських медіа російською мовою, адже багато людей в Україні говорять російською і віддають перевагу російськомовним медіа. Я запитала Престона, що він думає про можливу участь США або НАТО у бойових діях в Україні, і він відповів приблизно так: «Як тільки починаєш — дуже важко зупинитися».
Ми можемо багато чого навчитися з дій таких людей, як Престон. Як і більшість із нас, я думаю, що він хоче завершення війни, але підходить до цього прагматично — повністю підтримуючи Україну через надання прямої військової допомоги… на відміну від адміністрації США, яка, схоже, любить грати роль посередника і зволікати з обох боків.
Він знає війну, бо сам воював під час GWOT, де служив у важкій артилерії. Він розповів мені історію про «Love Protests» в Іраку — про молодіжний рух спротиву, який намагався зменшити ненависть, породжену війною.
Я не впевнена, що ми вже на цьому етапі в Україні… але знаю, що і я, і українці, з якими я спілкувалася в Києві, хотіли б бачити значно сильніший російський спротив кремлівській війні. Я зустрічала таких росіян у США — наприклад, антивоєнного професора математики… або іммігрантку російського походження, яка присвятила своє життя допомозі українським біженцям…
На жаль, деякі американські політики та медійні діячі, такі як конгресвумен Ана Пауліна Луна та журналіст Такер Карлсон (обоє мешкають у Флориді, де живу і я), обрали абсолютно протилежний шлях — замість підтримки російських людей, які постраждали від війни, вони фактично стали на бік кремлівського режиму, який відправляє власний народ у м’ясорубку.
Я сказала Престону, що, на мою думку, має бути більше проукраїнських медіа російською мовою. Наша спільнота перейшла на українську, щоб підтримати Україну, але лише кілька помітних проукраїнських голосів продовжують говорити російською, наприклад Михайло Наки. У Східній та Південній Україні досі живе велика кількість російськомовних людей, що підкреслює важливість неофіційних журналістів, які підтримують Україну. Справді, відповідальні медіа — це важливий інструмент захисту національних інтересів. Подорожуючи Україною, я помітила, що ставлення людей часто формується тим, які медіа вони споживають щодня.
Водночас люди проти війни — вони справді хочуть, щоб вона закінчилася. Саме це я й сказала Престону. Але питання полягає в тому, як саме її завершити…
Саме тому я звернулася до Престона з одним дуже конкретним проханням. Він більше висвітлює військову сторону, а я спілкуюся переважно з цивільними.
Я сказала йому, що цивільним потрібен міст до військових. Не лише в Україні, а по всьому світу. Нам потрібно чути наших солдатів, адже це піднімає моральний дух так само, як підтримка цивільних піднімає моральний дух військових.
Мораль зараз є священною для нашої спільноти, тому я була дуже рада, коли після своєї поїздки до України цієї зими Престон повідомив, що моральний дух українських військових високий.
Нам потрібно, щоб це відчувалося і в нашому цивільному суспільстві, адже нам потрібна не лише впевненість у тому, що воля українців до боротьби сильна як ніколи — щоб наші демократії продовжували їх підтримувати… ми також ведемо інформаційну війну… психологічну операцію, спрямовану на те, щоб зламати волю наших народів до свободи з усіх можливих боків.
І про це важливо пам’ятати — особливо напередодні критичних рішень, які, я впевнена, незабаром будуть ухвалені…
We wanted to sign a big drone production deal with the United States, but we needed the approval from the White House. It was about different kinds of drones and air defense. They operate as one system and can defend against hundreds or thousands of Iranian “shaheds“ and… pic.twitter.com/KZX7MLcCZG
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) March 12, 2026
Ви можете зробити пожертву на часті благодійні збори Престона — їх завжди можна знайти на його публічних каналах. Ось один із його останніх зборів… спільний проєкт із Рейчел Джеймісон, американкою із Середнього Заходу, чия гуманітарна діяльність стала рідкісним і цінним ресурсом для українських військових.
We have an update on our Southern Front fundraiser!
The GUR Legion now has a battle bus, a tow truck, and mechanic's tools. Previously they were paying thousands in tow truck fees each month to handle all the broken vehicles. They now have their own truck plus their own tools to… https://t.co/VGIfYRxAYX
Так само, будь ласка, розгляньте можливість підтримати наступну тему моєї журналістської роботи — зробивши внесок до інституту Peace Through Strength. Цю організацію очолюють мої друзі, і це знову ж таки низова ініціатива, що рухається зусиллями самих людей. Вони перебувають на передовій у питаннях військових відносин між США та Україною, і фактично ніхто не робить того, що роблять вони, коли йдеться про американську політику щодо України.
Ваша пожертва допоможе покрити витрати на переліт і прийом діючих військовослужбовців українського командування, яких ми запрошуємо поділитися своїм досвідом FPV-дронової війни. Захід відбудеться у середу, 25 березня 2026 року о 12:00 у Капітолії США, щоб поінформувати законодавців нашої країни, коли ми рухаємося вперед до ухвалення ключових рішень щодо оборонного союзу — задля досягнення завершення війни на максимальних умовах для України.
Amidst Kremlin’s destructive disinformation-war in American politics, Preston Stewart has become a key figure in bringing truthful analysis to the US-Ukraine defense alliance
The teller of war stories is a war story in and of itself, about how one of our nation’s top independent military journalists plays a critical role in our international community in a really magnanimous yet down to earth way.
I’ve long been passionate about journalism and politics, but now since the war in Ukraine, I have become deeply interested in military, as I believe military power is the intrepid edge which possesses the only foreseeable solution that can stop russia’s inhumane war machine.
Now, ahead of my next trip to the US Capitol to cover a major event where there will be active service members within Ukrainian Military Command, Dept. of War staff and Congressional legislators, I wanted to write about how I met one of the most trusted American journalists in the Ukraine war, US Captain Preston Stewart in DC this past fall (October 2025), and his influence in my independent journalism practice.
Here’s a little of what we talked about but first a precursor….
Preston’s work has influenced my work from staying informed on latest intel and insider military knowledge to telling the stories of our war, and I am certain some very powerful (and in some cases, very likely soon to be powerless) people are paying attention to him…..
Preston Stewart is a driver of the people’s war effort here in America. He uses journalism to raise awareness and funds… and it is much needed, because here on the American homefront we are deep in the thick of russia’s info-war, which has caused colossal damage on effective US policy-making with regard to Ukraine.
For those following US-Ukraine politics, the history is thus….
In absence of much needed heavy artillery kept locked up by the Pentagon and our “allies”, it just so happens that the Ukrainian people and their real friends took defense into their own hands through grassroots innovation.
Preston is one of those real friends….. an independent military journalist, self-made, on top of privately funding the military.
To that regard, he is extremely well-versed in hitting the nerve of those particularly painful mistakes of our administration that, through the arrogance of US leadership toward Ukraine, ultimately toy with the lives of American soldiers…
In the past 24 hours we’ve learned that Russia is providing Iran with drone warfare advice while the US allegedly turned down a similar offer from Ukraine seven months ago. https://t.co/BDfoQmmZck
And this is but a notch in the long list of of coercion, blackmail, and extortion toward Ukraine for a long string of US administrations.
In a twisted turn of the tables, however, the US government’s failure has now become Ukraine’s success story of how the war torn nation propelled itself to dominate in Drone warfare…. which is the future of warfare….
After NATO’s failure during operation hedgehog military training and daily killboard (“FUCKING“) reports coming out of Ukraine’s defense ministry, at this point there should be no lingering uncertainty that the Ukrainian military is indispensable to us.
The tables are now turned and I believe the US should now really consider revising their approach to Ukraine’s defense alliance, as it Ukraine is definitely holding the cards the Americans want…. Especially now as our nation is at war with Iran, a key state in the terrorist war monger russian axis.
I first learned about Preston during his coverage of the NYT War Crimes allegations against Chosen Company in July 2024. Long and drawn out story short…. these allegations caused a traumatic disruption in my community, as I had been good friends with Jeremy Michael Mueller, aka, Tennessee, an American soldier who fought for Chosen. (Note: like this soldier, Preston is also from Tennessee).
I was worried sick for Tennessee and his brothers for three days straight and could not eat anything…. this is not the first time the war has caused such episodes in my life…. especially Chosen Company. But after watching Preston Stewart’s interview, (I watched the moment it was published) I was no longer worried… but i was deeply inspired by the impact that independent journalism can have over people’s lives, especially in the face of the behemoth mainstream bought by Lord knows who….
Ever since then I have followed Preston and his coverage of the war, which has raked in nearly $1 million in charitable funding for the Ukrainian military in 2025. And still, he remains one ofof the most objective and trusted journalists in the field, reporting on the raw realities of the frontlines on both Ukrainian and russian sides, and giving voice to the guys working toward real solutions. He even told me in person, he never mocks someone’s death… even if it were a russian soldier. “That’s somebody’s child, parent, brother…”
At the same time, he understands Ukrainian hatred toward russians… “Innocent children are dying. If my daughter died in a war… I cannot comprehend how I would feel about that…”
I would not be surprised if Preston was a source of intel for some of the defense decisions being made in our country, and I can’t help but imagine if more guys running the Pentagon were that devoted to the US-Ukraine defense alliance….The war might’ve been over by now……
Flash forward to now I have launched my own independent media outlet, Kyiv Free Press, after spending a very intense summer under russian bombardment in the Kyiv and Odesa regions as well as conducing a variety of interesting interviews in civilian and military sectors, some of which has gone unpublished til this day due to natural causes……….
It has been no bed of roses as an independent journalist, I am an unpaid foreign volunteer, I personally fund most of my work, I don’t have a team supporting me, and i have traveled alone as a foreign woman to live in a country under bombs…but i’d do it again in a heartbeat, and in time, I will……soon my friends…………..
For now there is plenty of work to do here.
The last time I traveled to DC for the war effort was in October 2025… I was at a low point, and I needed to be around people fighting this……….. Then I found out Preston was going… and my morale trip evolved into something else….….imagine how you would feel if you were about to meet a journalist you had followed for a whole year including under bombings………
When I met Preston Stewart in DC, I broke down in tears when talking to him…and i cannot blame it soley on the trauma i’ve suffered from being under russian bombings during the summer counteroffensive… I never wanna be numb to it, but I put my pain aside…. it is incomparable to my Ukrainian brothers and sisters and those who’ve joined them, who have fought and suffered and died for four years on end……
Preston is a chill guy and at the capitol we spoke briefly about several political items………..
He told me he believes that the US should help Ukraine so long as Ukrainians want to fight. I told him my view that the US must shift its policy to empower and equip the Ukrainians, and questioned how much longer we can fight without it. We also talked about media, how there may be lack of pro-Ukrainian media in the russian language, as many folks in Ukraine speak russian, and prefer russian language media. I asked Preston what he thought of the US / NATO getting involved in combat operations in Ukraine, and he told me in more or less words, “Once you start…it’s very hard to stop.”
We can learn a lot from the actions of people such as Preston. Like most of us, I think he wants the war to end, but he’s taking a more pragmatic approach by fully backing Ukraine through providing direct military aid………. unlike the US admin who apparently likes to play monkey in the middle and dawdle on both ends.
He knows war, because he’s fought it during GWOT where he manned heavy artillery, and he shared with me the story of “Love Protests” in Iraq, in which a youthful resistance aimed to quell hatred of conflict.
I am not certain that we are there yet with Ukraine… but I know myself and the Ukrainians I interviewed while in Kyiv would like to see a much stronger russian resistance to Kremlin’s war. I have found these russians in America, whether it be an anti-war math professor… or a russian-born immigrant who has devoted her life to helping Ukrainian refugees…
Sadly, some American Politics and Mediaites such as Congresswoman Ana Paulina Luna and journalist Tucker Carlson (both who reside in Florida where I also live) have taken the absolute contradictory approach to standing with russian people affected by war… and actually have sided with the Kremlin regime, who is sending it’s own people into the meatgrinder.
I told Preston that I think there should be more pro-Ukrainian media in the russian language. Our community has chosen to switch the Ukrainian to support Ukraine, but only a few prominent pro-Ukrainian voices continue to speak in russian, such as Michael Naki. There is still a high population of russian language speakers in Eastern and Southern Ukraine, which highlights the importance of non-official journalists who are pro-Ukraine. Indeed, responsible media is an important tool in protecting national interests, as I have found as I’ve traveled across Ukraine, that people’s attitudes are altered by their regular media consumption.
However, people are against the war, they definitely want it to end, which I shared with Preston. How we end it is the question…
Which is why I asked Preston one very specific request as he reports more on the military side and I speak to more civilians…
I told him that civilians need a bridge to the military. Not just in Ukraine, but all over the world. We need to hear from our soldiers, because it gives us morale, just as civilian support gives the military Morale.
Morale is sacred to our community right now, so I am happy that when Preston came back from Ukraine this past winter, he reported that Ukrainian military’s morale is high.
We need this to reverberate in our civil society, because we not only need reassurance that the Ukrainians will to fight is stronger now more than ever in order for our democracies to support them… but we are also fighting an information war… a psychological operation designed to break our people’s will toward freedom from every angle.
It is important to remember this, especially ahead of critical decision-making, which I am certain will take place soon….
We wanted to sign a big drone production deal with the United States, but we needed the approval from the White House. It was about different kinds of drones and air defense. They operate as one system and can defend against hundreds or thousands of Iranian “shaheds“ and… pic.twitter.com/KZX7MLcCZG
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) March 12, 2026
You can donate to Preston’s frequent fundraisers, they are always find them posted on his public channels, and here is one of his latest……… a collaboration with Rachel Jamison, an American woman from the Midwest who’s humanitarian work has been a rare asset to the Ukrainian military….
We have an update on our Southern Front fundraiser!
The GUR Legion now has a battle bus, a tow truck, and mechanic's tools. Previously they were paying thousands in tow truck fees each month to handle all the broken vehicles. They now have their own truck plus their own tools to… https://t.co/VGIfYRxAYX
Likewise, please consider your support of the next subject of my journalism in contributing to the Peace Through Strength institute… These guys are run by some of my friends, once again a grassroots initiative driven by the people’s effort…. They are on the cutting edge of US-Ukraine military affairs, and nobody is doing what they are doing as far as American policy work with regard to Ukraine. Your donation will help offset the costs it takes us to fly in and host active service members of Ukrainian command to share their experiences of FP-dronewarfare on Wed. March 25, 2026 at noon at the US Capitol, to enlighten our nation’s legislators as we move forward on key Defense alliance decisions to achieve and end to the war on Ukraine’s maximum terms.
Примітка від авторки — хочу подякувати Naples Daily News, News-Press та всій мережі USA TODAY за публікацію мого листа від 1 березня 2026 року тут, у Південно-Західній Флориді, і за те, що дали можливість почути наш голос. — Олександра Захватаєва
На четвертому році від початку повномасштабної війни, розв’язаної терористичною росією проти України, я хотіла скористатися нагодою звернутися до нашої спільноти щодо моєї діяльності в межах українських зусиль у цій війні.
Моя робота триває на міжнародному, національному та місцевому рівнях. Повернувшись з України, де я знімала відео та брала інтерв’ю як у цивільному, так і у військовому середовищі, у жовтні я поїхала до Вашингтона, де зустрілася з ключовими учасниками, залученими до підтримки України у війні. Я також волонтерю з українськими військовими, які проходять відновлення після важких поранень у США. Я виступала перед нашою спільнотою з міжнародних справ у Нейплсі, штат Флорида, разом із колишнім послом США в Україні, а моя журналістська діяльність продовжується на різних платформах.
Народна боротьба триває попри бездіяльність політиків. Ми прагнемо свободи для українського народу та хочемо запобігти більшій війні в Європі. Однак для цього Україні потрібні військові спроможності, щоб протистояти російській агресії. Ми ніколи не здамося, доки не завершимо цю війну правильним шляхом — швидко і з повним припиненням росією окупації українських земель, щоб вона більше ніколи не змогла вторгнутися в Україну. Сполучені Штати все ще можуть допомогти нашим українським братам і сестрам досягти цього, поки не стало надто пізно.
Дякую всім нашим американським друзям, які стояли поруч з українським народом у цій важливій боротьбі за людяність і свободу. Ми назавжди пам’ятатимемо вас у нашій спільній історії…
Note from publisher – want to thank the Naples Daily News, the News-Press, and the entire USA TODAY network for publishing my March 1, 2026 letter here locally in Southwest Florida and having our voice heard. – Alexandra Zakhvatayev
At the dawn four years of terrorist russia’s full-scale war in Ukraine, I wanted to take an opportunity address our community on my activities within Ukraine’s war effort.
My work continues on international, national, and local levels. Since being back from Ukraine and taking footage and interviews in both civilian and military sectors, I went to DC in October and met with key figures in the war effort, I volunteer with Ukrainian soldiers recovering from severe injuries in the US, I publicly addressed to our world affairs community in Naples Florida alongside a former US Ambassador to Ukraine, and my journalism work continues on various channels. The people’s war effort presses on in spite of the inaction of policymakers. We want freedom for the Ukrainian people and to prevent a larger war in Europe. However, we need military capability to achieve this in order for Ukraine to counter russian aggression. We’ll never give up until we end this war the right way, swiftly, with russia completely ceasing its occupation of Ukrainian lands, never to invade Ukraine again. The US can still help our Ukrainian brothers and sisters achieve this before it’s too late.
Thank you to all of our American friends who have stood by the Ukrainian people during this important fight for humanity and freedom. We will remember you forever in our shared history…
«Українські військові врятували пам’ятки XII століття від російських обстрілів.
Військовослужбовиці 128-ї окремої мотопіхотної бригади «Дике Поле» евакуювали кам’яні статуї з музею в Новомиколаївці Запорізької області, яким загрожувало знищення через постійні російські атаки.
Їм також вдалося вивезти найцінніші картини та артефакти, що експонувалися в музеї»
“Ukrainian soldiers saved 12th-century monuments from Russian shelling.
Soldiers of the 128th Independent Motorized Rifle Brigade “Wild Field” evacuated stone statues from a museum in Novomykolayivka, Zaporizhzhia Oblast, which were threatened with destruction due to constant Russian attacks.
They also managed to remove the most valuable paintings and artifacts displayed at the museum.”
На тлі чотирирічної річниці війни українсько-американські активістки протидіють російській пропаганді, щоб пролити світло на правду про обмежене постачання американської зброї Україні.
27 лютого 2026 року — Ця стаття спочатку була опублікована в Cape Coral Breeze
До редакції:
На порозі четвертого року повномасштабної терористичної війни Росії проти України, а також найбільшого військового нарощування США на Близькому Сході з початку Глобальної війни з тероризмом — на тлі потенційно нашої наступної смертоносної війни з Іраном — я хотіла скористатися можливістю звернутися до нашої громади щодо моєї діяльності та моєї позиції стосовно нинішньої адміністрації США.
Протягом першого року президентства Трампа під час його другої каденції військова допомога Україні зменшилася на 99%. І не дозволяйте рупорам Трампа переконати вас, що це скорочення допомоги якимось чином компенсується новою програмою PURL, за якою зброя нібито «продаватиметься» НАТО, щоб потім бути перепроданою Україні. Я перебувала під інтенсивними російськими бомбардуваннями, коли цей «пакет допомоги» був ухвалений, і, на жаль, мій скептицизм підтвердився, оскільки про постачання більше не оголошують — без сумніву, це стратегічний крок адміністрації, щоб замилити очі громадськості щодо мізерних 1,6 млрд доларів військової допомоги, які, за повідомленням CSIS, планувалося доставити до літа 2026 року. Давайте будемо відвертими: цього ніколи не було б достатньо, щоб зупинити вторгнення Росії, як і виділення за програмою PDA чи фактично провалений Lend-Lease, тоді як контракти USAI затягуються ще на 3–5 років, перш ніж ми побачимо реальні поставки.
Що стосується критично важливого оборонного партнерства, адміністрація Трампа виявилася ще більш млявою, ніж адміністрація Байдена. Нездатність адміністрації Трампа переглянути відмову Байдена локалізувати виробництво пускових установок та ракет PATRIOT в Україні, у поєднанні з тим фактом, що Україна так і не отримала принаймні одну із систем Patriot, які країни НАТО нібито мали передати, — їх було б доречно отримати до зими, коли Росія систематично знищувала енергетичну інфраструктуру України, і люди замерзали до смерті. Замість зміцнення оборонного партнерства США та України проти осі Росія–Іран, адміністрація Трампа дрімала на задньому сидінні, тоді як Росія у грудні передала Ірану протиракетні системи на 589 млн доларів. Готуйтеся до другого раунду Глобальної війни з тероризмом, друзі…
Саме на цьому тлі слід розглядати нинішні спроби вашингтонських еліт нав’язати нам фасад демілітаризованої зони вздовж лінії фронту, на яку воєнний злочинець Путін навряд чи взагалі погодиться… І чому ми повинні підігравати, якщо українська армія вже демілітаризує свої території від російських окупантів, а на окремих ділянках — із показником знищення 1000:1? Невже вони ніколи не чули про командира Мадяра?
Українська командирка Мадяр — «Бос безпілотників».
Але ви б про це не знали, коли у вас у вусі троянський кінь на кшталт Такера Карлсона, який, до речі, мешкає у Південно-Західній Флориді, та інші ультраправі канали, що, схоже, розслабилися, поки Росія вписує пропуски… Ми знаємо, хто є продажними та зрадниками в медіа й у Конгресі, і я хочу, щоб ви знали: кінець їхнього панування в нашій державі близький.
Нам потрібна військова спроможність, щоб покласти край російському вторгненню, а також подальша рішучість, аби Україна могла протистояти російській агресії. Ми ніколи не здамося, поки не завершимо цю війну правильно — швидко, з повним припиненням Росією окупації українських земель і гарантією, що вона більше ніколи не вторгнеться в Україну. США все ще можуть допомогти нашим українським братам і сестрам досягти цього, поки не стало надто пізно — не лише для України… а й для нас.
Якщо ви хочете підтримати наш рух за оборонний союз США та України, ви можете зробити внесок до Peace Through Strength Institute, який запросив мене вести прямий репортаж із Капітолію США 25 березня 2026 року під час симпозіуму Ground Truth щодо потреб українських Збройних сил, де ми почуємо провідних командирів безпілотних підрозділів України. Як завжди, якщо вас цікавить оборонний союз США–Україна, ви можете надсилати мені запитання, особливо поки я перебуватиму там… alexzpublicrelations@gmail.com.
Amid the four year mark of war, Ukrainian American activists fight russian propaganda to raise light on the truth on the constricted provision of US weapons to Ukraine
Feb. 27, 2026 – This article originally appeared in the Cape Coral Breeze
To the editor:
At the dawn four years of terrorist Russia’s full-scale war in Ukraine, and the largest U.S. military buildup in the Middle East since the onramp of the Global War on Terror in what is potentially our next deadly war with Iran, I wanted to take an opportunity address our community on my activities and where I stand with regard to the current U.S. admin.
During President Trump’s first year of office this second time around, military aid to Ukraine decreased by 99%. And do not let Trump’s mouthpieces fool you into thinking that this drop in aid droplets is in anyway compensated by the new PURL program where weapons would be “sold” to NATO to then sell to Ukraine. I was under heavy Russian bombings when this “aid package” was passed and my skepticisms unfortunately proved true, as the deliveries are no longer announced, undoubtedly a strategic move on the admin’s part to pull the wool over the public’s eyes over the minuscule $1.6B military aid that CSIS reported was planned to be delivered by summer 2026. Let’s face it, that was never going to be enough to stop Russia’s invasion, nor was the PDA disbursements or the dud Lend Lease while USAI contracts drag along for another 3-5 years before we see deliverables.
When it comes to critical defense partnership, the Trump admin has been more lethargic than the Biden admin. The failure of the Trump admin to revise Biden’s refusal to localize PATRIOT Fire Units and missiles production in Ukraine paired with the fact that Ukraine did not receive at least one of the Patriots that NATO nations were supposedly going to send Ukraine, would have been nice to receive before the winter while Russia systemically destroyed Ukraine’s energy systems and folks were freezing to death. Instead of strengthening U.S.-Ukraine defense partnership against the Russia-Iran axis, the Trump admin was passed out in the backseat, while Russia had passed $589M anti missile systems to Iran in December. Get ready for round two on GWOT, guys…….
This is the backdrop that should be taken into consideration against the current D.C. elites’ attempts to pawn onto us the facade for a Demilitarized Zone along the frontlines, which is unlikely war criminal Putin would even agree to… and why should we play along, after all, don’t they realize by now that the Ukrainian military is already demilitarizing its territories of Russian occupiers, and in some sectors, with a 1000:1 kill rate? Haven’t they ever heard of Commander Magyar?
Ukrainian Commander Magyar – The Drone Boss
But you wouldn’t know this with the Trojan horse in your ear like Tucker Carlson, who resides in Southwest Florida by the way, and other far-right wing channels who seem to have got lazy while Russia writes the blanks…. We know who the sell-outs and traitors are in the media and in Congress and I would like you to know, the end to their rule in our nation nigh.
We need military capability to achieve an end to Russian invasion, and any future countenance in order for Ukraine to counter Russian aggression. We’ll never give up until we end this war the right way, swiftly, with Russia completely ceasing its occupation of Ukrainian lands, never to invade Ukraine again. The U.S. can still help our Ukrainian brothers and sisters achieve this before it’s too late, not only for Ukraine… but for us.
If you would like to support our movement in the U.S.-Ukraine defense alliance you can donate to the Peace Through Strength Institute whom has invited me to report live from the U.S. Capitol on March 25, 2026 at the Ground Truth Symposium on the demands of Ukraine’s military as we hear from Ukraine’s top Drone Commanders. As always, if you are interested in U.S.-Ukraine defense alliance, you can send me questions to field, especially while I am there…. alexzpublicrelations@gmail.com.
Командир Мадяр профінансував свій підрозділ безпілотників власним коштом і перетворив його на один із найефективніших на фронті — відомий співвідношенням уражень 1000:1.
Мадяр певний час був у моєму полі зору. Я бачила його фото тут і там у військових колах OSINT. Іронічно, але коли я перебувала під російськими бомбардуваннями в Києві, Україна, у червні 2025 року під час мого ще не оприлюдненого інтерв’ю з військовим Раяном О’Лірі на тлі закриття його сумнозвісного іноземного підрозділу Chosen Company (з деякими бійцями якого я дружу), я поставила йому запитання про те, яка команда дронів є найкращою…
«Вовки Да Вінчі»? (Я чула про них під час зборів коштів у нашій міжнародній спільноті…)
«Ні. “Птахи Мадяра” — це найкращий підрозділ дронів», — сказав мені О’Лірі.
І мені навіть не потрібно було, щоб він це підтверджував… табло уражень говорить саме за себе — стабільно. А знаєте, що означає більше цілей? Більше дронів… і менше російських загарбників………
До недавнього часу я не знала багато про командира Мадяра, аж поки він не опублікував відповідь, у якій виправив січневі заяви Раяна О’Лірі під час інтерв’ю «оперативна глибина» з Престоном Стюартом.
Відтоді я зрозуміла, що Роберт Бровді, ймовірно, є однією з ключових військово-політичних постатей у майбутній перемозі України та в оборонному союзі США–Україна.
Це надзвичайно важлива заява, адже вона демонструє, що саме потрібно Україні для здобуття оперативної переваги… тому, будь ласка, прочитайте її повністю — кожне слово……..
⚡️Commander Magyar comments on the accusations being spread.
I’m forced to explain, because some people are tough only on words – and off it went across the web:
"While Magyar is busy aiming at and killing worms™ for a pretty picture instead of fucking up logistics and…
Філософія командира полягає в тому, щоб зберігати життя своїх бійців, захищаючи Батьківщину, шляхом масштабування можливостей глибоких ударів уздовж фронту, що дозволяє особовому складу відходити далі від нульової лінії. Саме тому у Силах безпілотних систем є 15 000 вакансій. Це дуже багато дронів.
Тепер «Птахи» міцно в моєму полі зору. Я справді докоряю собі за те, що раніше не стежила за ними уважніше, особливо з огляду на те, що працювала у своїй спільноті над відправкою глушників для дронів та іншого обладнання, яке рятує життя, для українських військових на фронті, а також сприяла розмовам з Офісом Державного секретаря США та ключовими лідерами індустрії безпілотників щодо фінансової необхідності посилення дронової війни.
Командир Роберт Бровді, також відомий як «Мадяр», спочатку був бізнесменом в аграрному секторі України, перш ніж разом зі своїми українськими братами — звичайними цивільними ще за кілька місяців до того — добровільно вступив до лав українського війська в історичному спротиві, коли терористична держава росія вторглася в Україну рівно чотири роки тому.
Через чотири роки війни командир Мадяр очолює Сили безпілотних систем (СБС), до складу яких входять 12 підрозділів: SVAROG, Flying Skull, Steppe Predators, K-2, «Птахи Мадяра», Achilles, RAROG, THE HAWKS, 9-та бригада безпілотних систем та 1-й окремий центр безпілотних систем.
СБС — це перший у світі окремий рід військ, повністю присвячений веденню дронової війни. І ті з нас, хто стежить за критично важливими питаннями міжнародної безпеки, розуміють, що США прагнуть мати таку спроможність.
Міністр оборони США Піт Гегсет нещодавно закликав до домінування США у сфері дронів.
Як доводять деталі операції Hedgehog — і як щодня доводять СБС України під керівництвом командира Роберта Бровді……
Україна є лідером у дроновій війні, а дронова війна — це майбутнє.
Минулого вікенду один із дронів СБС знищив «Смерч» (Tornado) вартістю 75 млн доларів — російську ракетну систему калібру 300 мм. Як зазначив командир Мадяр: «Ці “Торнадо” тероризують Харків, Запоріжжя, Суми, Херсон, Нікополь та інші мирні міста України».
А сьогодні, 24 лютого 2026 року, «Птахи» СБС вночі 24 лютого полювали на «Ураган», «Бук», «Панцир» і «Малахіт».
Історія «Птахів Мадяра» — одна з багатьох знакових історій, що уособлюють те, як українці віддали все задля захисту своєї держави від російського вторгнення. «Птахи» справді втілюють серце й гордість України. Саме тому я захотіла поділитися з вами заявою підрозділу до чотириріччя війни — як свідчення незламної волі та сили нації продовжувати свою оборону, безпосередньо від самих військових: ( https://t.me/magyarbirds414/732# )
“Чотири роки від початку повномасштабного вторгнення. Дванадцять років сучасного етапу війни. Сотні років спроб росії знищити Україну.
Того ранку нас хотіли стерти.
Державу — з мапи.
Народ — з історії.
Не вийшло.
Але за ці роки ми заплатили.
Іменами. Життями. Тими, хто більше не повернеться.
Містами, що стали лінією фронту.
Полями, які стали місцем останнього бою.
Цей день — про пам’ять.
Про тих, хто прийняв перший удар.
І про тих, хто тримає його сьогодні.
Про тих, хто вже ніколи не стане в стрій.
І про тих, хто продовжує стояти.
Вони не дозволяють ворогу просунутися вперед.
І не дозволять стерти те, за що заплачено так дорого.
Вічна шана та пам’ять полеглим.
Ви назавжди в наших серцях.
Сили та витримки всім, хто продовжує боротьбу.
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
414 Птахи Мадяра”
####
**********Будь ласка, підтримайте наш рух за зміцнення оборонного союзу США–Україна, підтримавши Peace Through Strength Institute, який запросив мене вести прямий репортаж із Капітолію США 25 березня 2025 року під час симпозіуму Ground Truth щодо потреб українських військових, де ми почуємо виступи провідних командирів дронових підрозділів України.
Як завжди, якщо вас цікавить оборонний союз США–Україна, ви можете надсилати мені запитання, які я зможу озвучити, особливо поки перебуватиму там…. alexzpublicrelations@gmail.com.
Commander Magyar funded his own drone unit and became one of the most efficient units on the front, known to have a 1000:1 kill ratio.
Magyar has been on my periphery for a little while. Ive seen his photo here and there in military OSINT circles. Funny enough, when I was under russian bombings in Kyiv, Ukraine in June 2025 during my unreleased interview with soldier Ryan O’Leary amid the shutdown of his notorious foreign unit Chosen Company (some of whose soldiers I am friends with), I asked him the question of who the best drone team was……
“Davinci wolves”? (I had heard of them through fundraisers in our international community…)
“No. Magyar birds is the top drone Unit.” O’Leary told me.
But I didn’t need him to tell me that… the killboard says so, consistently. And do you know what more targets mean? More drones….and less russian invaders……….
Up until recently I did not know much about Commander Magyar until he released a response correcting Ryan O’Leary’s January statements during his “depth of control” interview with US Cpt. Preston Stewart.
Since then I’ve realized Robert Brovdi is probably one of the most pivotal military political figures in Ukraine’s imminent victory, and the US-Ukraine Defense alliance.
It’s a very important statement, because it evidences what Ukraine needs in order to gain operational advantage … so please read it in full, every single word……..
⚡️Commander Magyar comments on the accusations being spread.
I’m forced to explain, because some people are tough only on words – and off it went across the web:
"While Magyar is busy aiming at and killing worms™ for a pretty picture instead of fucking up logistics and…
Commander’s philosophy is to preserve the lives of his soldiers while defending their homeland by scaling deep strike capability along the front which enables personnel to move further from the zero line. That’s why the USF has 15,000 vacancies to fill. That’s a lot of drones.
Now the Birds is on my radar hard. I’m actually really kicking myself for not having followed them much closer until now, especially given the fact that I’ve been working in my community to send drone jammers and other life-saving equipment to Ukraine’s military on the front as well as having facilitated conversations with the Office of the US Secretary of State and key drone industry leaders to discuss the fiscal need to enhance drone warfare.
The Commander, Robert Brovdi, aka “Magyar” was originally a businessman in Ukraine’s agrisector before he alongside his Ukrainian brothers – ordinary civilians just months earlier— volunteered to join the Ukrainian military in the historical resistance when terrorist state russia invaded Ukraine exactly four years to this day.
Four years into the war, Commander Magyar heads the Unmanned Systems Forces (USF) comprised of 12 units: SVAROG, Flying Skull, Steppe Predators, K-2, Magyarʼs Birds, Achilles, RAROG, THE HAWKS, 9th brigade of unmanned systems, and 1st separate center of unmanned systems.
The USF is the first military branch dedicated solely to drone warfare out of any country in the world. And for those of us who follow critical international security matters, we understand that the US wants this capability.
US Secretary of War Pete Hegseth has recently pushed for US drone dominance.
Ukraine is the dominator of drone warfare and drones are the future of modern warfare,
This past weekend, one of USF’s drone’s eliminated a $75M cmerch (tornadoe), a russian missile that has 300 mm range. As Commander Magyar stated, “These tornadoes nightmare Kharkiv, Zaporizhia Sumy, Kherson, Nikopol and other peaceful cities of Ukraine.”
The story of Magyar Birds is one of the many iconic stories which represent how Ukrainians have thrown their all into defending their nation against russian invasion. The Birds truly capture the heart and pride of Ukraine. That’s why I wanted to share with you the unit’s statement on the four year mark, showcasing the nation’s enduring will and strength to continue their defense, directly from the military itself:
“Four years since the beginning of the full-scale invasion. Twelve years of the modern phase of the war. Hundreds of years of Russia’s attempts to destroy Ukraine.
That morning, they wanted to erase us. The state — from the map. The people — from history.
They failed.
But over these years, we have paid. With names. With lives. With those who will never return. With cities that became the front line. With fields that became the site of the final battle.
This day is about remembrance.
About those who took the first strike. And about those who are holding it today.
About those who will never again stand in formation. And about those who continue to stand.
They do not allow the enemy to advance. And they will not allow what was paid for so dearly to be erased.
Eternal honor and remembrance to the fallen. You are forever in our hearts.
Strength and endurance to all who continue the fight.
GLORY TO UKRAINE! GLORY TO THE HEROES!”
-414 Magyar Birds
**********Please support our movement in the US-Ukraine defense alliance by supporting the Peace Through Strength Institute with whom has invited me to report live from the US capitol on March 25, 2025 at the Ground Truth Symposium on the demands of Ukraine’s military as we hear from Ukraine’s top Drone Commanders. As always, if you are interested in US-Ukraine defense alliance, you can send me questions to field, especially while I am there…. alexzpublicrelations@gmail.com.
Коли я була маленькою дівчинкою, я пам’ятаю, як на горизонті з’явився дим від обвалення Всесвітнього торгового центру 11 вересня 2001 року. Події того дня стали центральними у глобальних потрясіннях, що відбуваються нині.
Двадцять чотири роки тому, до нападів на наші Близнюки, Росія вважалася головною загрозою національній безпеці США. Після 9/11 адміністрація Буша виключила Росію з переліку загроз. Тоді США прагнули знищити Аль-Каїду в Афганістані, і ми обрали Узбекистан як зручну військову точку для входу. Будучи євразійською країною в сфері впливу Росії, США поступилися Росії, щоби мати змогу діяти з Узбекистану. Практично ївши з руки Росії, США негайно розпочали так звану Глобальну війну з тероризмом (GWOT). Але до того була ще одна маловідома подія — конфлікт у Панкіській ущелині, де США воювали пліч-о-пліч із російськими військовими на території Грузії — одна з наших перших зовнішніх інтервенцій після 9/11 у пошуках «зброї масового знищення», яку так і не знайшли.
Які наслідки ми пожинаємо сьогодні через нашу поступливість перед Росією під час GWOT?
Близько 1300 днів тому, 23 лютого 2022 року, коли Путін оголосив війну Україні, він встромив палець у ще не загоєні рани нашого недавнього минулого, висміюючи США за хибний привід до війни та звинувачуючи нас у так званому «американському імперіалізмі» — і водночас сам використав цей самий привід як підґрунтя для вторгнення в Україну, одну з найбільш зруйнованих країн на Землі сьогодні — через саме це російське вторгнення.
Перемістимось до цього тижня: було активовано статтю 4 НАТО після російських атак безпілотниками на Польщу. Ми як ніколи близькі до статті 5, яка може означати початок прямого бойового зіткнення між військами США (як членом НАТО) та армією Росії. Якщо ми дійсно підемо на війну з Росією, США можуть зазнати величезних втрат. Постелити червону доріжку для Володимира Путіна на військовій базі США на Алясці було дуже серйозною помилкою з боку президента Трампа та його кабінету, і ця помилка матиме серйозні наслідки… хай навіть ми їх ще не бачимо. Україна вже забрала від нас багато американських добровольців, які поїхали воювати.
На порозі Третьої світової війни помолімося за наших американських військових там, за наших військових тут, вдома, і по всьому світу — щоби наші лідери нарешті привели нас до тривалого миру через сильну оборонну політику. Щоб ми не повторили тих самих помилок — поступаючись російській терористичній державі.
When I was a little girl, I remember seeing the smoke on the horizon from the World Trade Center going down on Sept 11, 2001. The events of that day are central to the global upheaval now underway. Twenty-four years ago, before the attacks on our Twin Towers, Russia was prioritized as the U.S. top national security threat. After 9/11, the Bush administration removed Russia from the threats list. At the time, the U.S. wanted to topple Al Quaeda in Afghanistan, and we pinpointed Uzbekistan as a good military launch point to enter. Being a Eurasian country within Russia’s sphere of influence, the U.S. cowered to Russia in order to operate out of Uzbekistan. At that point, practically eating out of the palm of Russia’s hand, the U.S. got right to work on GWOT. But that was only after the often forgotten Pankisi Gorge Conflict, wherein the U.S. fought side-by-side Russian military in Georgia as one of our first foreign interventions post 9/11 in search for “Weapons of Mass Destruction” — which were never found.
What are the precedents we suffer today from bending to Russia during GWOT?
About 1,300 days ago, on Putin’s Feb 23, 2022 declaration of war against Ukraine, Putin stuck his finger in the healing wounds of our recent past, mocking the U.S. for false pretext of war and blaming the Iraq War on so-called “U.S. imperialism,” a pretext which he himself used as a basis to invade Ukraine, one of the most destroyed countries on Earth now thanks to Russian invasion.
Flash forward to this very week, article 4 of NATO has been enacted after Russian drone attacks on Poland. We are more close to Article 5 than ever before, which could mean the beginning of NATO-based U.S .troops in direct combat with Russia’s military. If we do go to war with Russia, the U.S. can suffer massive casualties. Rolling out the red carpet for Vladimir Putin at the U.S. military base in Alaska was a very very big mistake by President Trump and his cabinet, and it will have serious consequences in the coming time…….we just may not see it just yet. Ukraine has already taken many willing American volunteer soldiers away from us. In the wake of World War III, let us pray for our American troops over there, and our American troops back home and around the world, that our leaders may bring us closer to a lasting peace through strong defense policy, so we do not repeat the same mistakes by bending to the Russian terrorist state.
1 вересня 2025 року, Частина 1. Інтерв’ю з киянкою‑модельєркою Танєю Кочур, яка очолює свій модний бренд у самому серці політичної столиці України.
Мене звати Олександра Захватаєва, я взяла інтерв’ю в дівчини, яка все життя прожила у Києві і яка керує власною компанією з дизайну одягу. Її звати Таня Кочур, вона — засновниця й генеральна директорка бренду Logic Clothing. У її майстерні в центрі Києва представлений натуральний, яскравий, весело‑жіночний одяг ручної роботи — її власних дизайнів і кількох інших брендів.
Таня Кочур — головний дизайнер одягу та власниця Logic Clothes у Києві, Україна.
Я познайомилася з Танею торік влітку, коли кілька днів жила в Києві. Багато американок, певно, не усвідомлюють цього, але українки мають надзвичайно високий почуття стилю. Кожного разу, коли я приїжджаю до України, я обов’язково йду за обновками — щоб адаптувати свій стиль до українських стандартів і щоб просто весело виглядати. Там усі дівчата такі красиві та модні.
Мене дуже зацікавив її магазин «Logic Clothes» на Софіївській вулиці. Там — мистецькі речі та унікальні шари одягу, які можна компонувати; Таня працює з дихаючими матеріалами, поєднуючи комфорт із естетикою, залежно від погоди. Жодна річ не випускається масово — кількість примірників одного виробу обмежена, що робить кожен предмет особливо рідкісним. Вона звернула мою увагу на вишитий фартух — «відомий, усі знають», — сказала вона про українську вишивку. «Але це легка вишивка — з невеликим акцентом, не занадто костюмна».
Я кілька разів заходила до її крамниці і врешті придбала кілька дуже унікальних суконь ручної роботи. Моє улюблене — світло‑біле з ремінцями, що нагадували мені смиртну сорочку. Інше — зелена сукня (зелений — мій колір, та ще й патріотичний тепер через військову символіку). Працівниця навіть подарувала мені м’яку чорну плетену мотузку для доповнення образу — надзвичайно дбайливо. Це частина філософії Тані: зробити одяг не лише річчю, а досвідом. Якщо щось треба підшити чи підкроїти — вона це зробить.
Коли ми познайомилися, заговорили про політику, і стало зрозуміло, що в неї непросте ставлення до того, як іноземці сприймають українців під час війни. «Добре, що люди бачать, як живуть українці — багато хто вважає, що ми досі живемо, наче в середньовіччі. Але це не так».
Таня сказала, що її покоління виросло, думаючи: Америка — це круто, багато можливостей та робочих перспектив. Подібно до мого чоловіка, її чоловік Олександр працював в Україні з 18 років за програмою. Тоді він мріяв переїхати до США. Але зараз, коли Трамп знову при владі, він каже, що це було б жахливо… знаючи, що половина Америки обрала того, хто на боці Росії… він, мабуть, поїхав би.
Як людина, яка теж цікавиться політикою, я, навіть будучи американкою, почуваюся в Києві менш тривожно, «під бомбами» — мені не треба нікого переконувати бути проукраїнською: тут і так усі такими є.
Коли я попросила Таню про інтерв’ю, я хотіла дізнатися, що вона хоче передати людям — можливо, про модну індустрію. Але вона відповіла: «Дизайн зараз — це не найбільше, що важливо».
«Коли ви питаєте, про що говорити, я не розумію, чому люди не ставлять війну номером один».
У перші два роки повномасштабного вторгнення Росії вона відклала всю дизайнерську роботу. Люди не думали про одяг — ходили в сірих худі; усе було зачинене, на карантині. Я ж, замість цього, занурилася у новини й війну.
«Не просто щоб знати про бомбардування, а через мій потяг до розуміння, що відбувається».
Таня також слідкує за російськими журналістками й дивується, чому війна — не головна тема у них.
«Я питаю себе: чому для них війна не на першому місці? Якщо ти журналіст, це мало б бути єдиним, що тебе цікавить».
Війна змінила все. Дизайнерки почали створювати шкарпетки з написами. Іноді, як‑от «Kill Russians». Українські бренди почали збирати гроші на FPV‑дрони, продаючи свій одяг. Збирають кошти, щоб допомагати армії, купувати ліки.
«Це не так про дизайн, як про проживання через це».
Війна трансформувала світ київської дизайнерки — її робота стала відображенням життя війни.
Таня з певною іронією пригадала кумедний випадок, коли з Москви звернувся росіянин, щоб купити її одяг через соцмережі. Вона відповіла: доставлю через FPV‑дрон.
«Коли думаю про Ukrainian Fashion Week — не знаю… Не хочу сказати, чи це добре, чи ні. Люди збираються, гарно одягнені на подіумі, а хтось лежить мертвий на землі. Для мене маленькі бренди, які купують дрони, цікавіші за Fashion Week».
Таня зазначила: у війни є «виживча провина», і вона не хоче судити тих, хто все ж дозволяє собі радіти.
«Ніколи не знаєш, хто що зробив чи скільки віддав. Можливо, вони багато пожертвували чи волонтерили, і мають чисту совість, щоб насолоджуватися».
І зараз багато фондрайзерів на підтримку України, і людям стає краще, коли вони можуть допомогти.
У перші 1,5 року війни Таня волонтерила якомога більше. «Були люди, які волонтерили 24 години на добу. Вони — приклад для мене».
Зараз, майже через чотири роки після повномасштабного вторгнення, Таня працює і в неї є інші справи. Але вона прагне мати можливість наймати людей, щоб вони також могли волонтерити.
Про волонтерок вона сказала: «Я захоплююсь такими людьми. Для мене ці люди — найкращі, і ми маємо бути такими частіше».
Волонтерство і фандрайзинг на підтримку військових — це те, що дає силу українському суспільству.
«Чи чула ти про “Спутник”?» — запитала Таня.
«Ні».
Втім вона пояснила: «Україна потребувала фото з космосу, тому ми дуже активно збирали гроші, гралися в символічні суми — жодна сума не була забагато. Ти можеш пожертвувати 6 гривень. Знаєш, скільки це? Нічого. І всі дали — і ми купили “Спутник”. А потім: що далі? Атом?»
Я запитала: «Що ти думаєш про те, що українці допомагають армії своїми силами? Чи це має бути роботою уряду?»
Вона відповіла: «Навіть Ізраїль з війною зараз підтримує Україну. Уряд не може зробити все. Зміни починаються з тебе. Це не російська модель — що людина має за все дякувати комусь. У росіян є фраза “сталося” — нібито щось сталося само, а не хтось зробив. В українській — ми сказали б “я це зробила”».
Для Тані зараз важливіше бути лояльною до українського уряду, ніж критикувати його.
«Не час говорити про помилки — поговоримо потім. Робіть, що можете. Президент має займатися дипломатією. Він робить своє. Хлопці в армії можуть говорити, що уряд зробив чи не, але кожен має робити, що може, і не звинувачувати».
«Єдиний винен — росіянин, не уряд… вони та їхній уряд — як народ, який випав із світу через століття. Є в нас таке українське: “на на часу” — “не час”».
Таня стежить за економічними блогами про війну… каже, що Росія колапсує — погіршення економіки. «Це може бути за рік, може — за п’ять… але чи світ не розуміє: краще, щоб Росія впала скоріше? Бо з часом росіяни виїжджатимуть, й у нових країнах виникнуть проблеми».
Вона — студентка війни і дослідниця російської агресії, і має меседж до американців.
«Хочу сказати всім у США: подивіться трохи російського телебачення — подивіться, що вони говорять про ВАС. Там стільки зла про Америку щодня. Спочатку це шокує, потім здається жартом, а згодом — звичкою. Кажуть: “Знищіть Вашингтон, Лондон, вбивайте американців” — кожного дня. Росіяни роками робили найгірших ворогів з Америки».
І українки на кшталт Тані вважають: відповідальні за війну не тільки Путін чи телебачення, а й самі росіяни.
«Не лише Путін почав війну. Це вся Росія. У них же є право голосу — вони можуть щось змінити. Якщо щось не так — виходьте на вулицю й міняйте. Але ж росіяни мало що роблять, щоб зупинити війну».
«Українці потерпають через Росію. Невизначеність. Що буде? Чи буде? На початку, коли все тільки починалося, ми думали: навіть якщо Путін почне, росіяни зупинять його. Ми були впевнені. Але ні».
Ще до масштабного вторгнення, можливо, українці намагалися зрозуміти росіян.
«Я в Києві, це — чоловік, це — інший — слухали 2019 року… можливо, у нього є розумні думки, може, він допоможе. Але зараз це вже не важливо».
Таня слухала багато опублікованих телефонних розмов полонених росіян із рідними. «Я була шокована. Це системно. Я слухала одну за одною: їм байдуже до синів на війні. Вони щось говорили типу: “Що я можу зробити?” Я не розумію цього».
Вона знову простежила мовний контраст: «Коли українки кажуть “що я можу зробити” — це щоб виправити ситуацію. Але коли росіяни так кажуть — українському розуменню це навіть не сенс».
Але що сталося з американцями, wondered вона.
Американці були відомі як ті, хто приносив їжу за часів холодної війни — сухе молоко. «Я пам’ятаю, я була дитиною. А росіяни — ні. 60–90% найбільший ворог США — Росія. Пропаганда змусила їх вас ненавидіти. Але зараз вони дійсно вас ненавидять. Підпалюють прапор, мажуть, а американці цього не бачать, не чують».
І вона, киянка з життям, яке залишилось під обстрілами, попереджає американців.
«Для російського вторгнення на схід — багато хто думав, що може трапитися, бо регіони сусідні. Але щоб прийти до Києва — ми думали, що це неможливо. Після того, що вони зробили нам… я не знаю, я не впевнена, що вони не підійдуть далі. Він не зупиниться. І коли людей не вистачатиме — будуть дрони».
Таня нагадала, що мирний час після світових воєн тривав лише 70–80 років. «Це дуже мало в історії. Ми боремося. Ми не хочемо з тим погоджуватися. Ми боремося за свободу. І ми знаємо, що США хоче, щоб наш народ був сильним, і сподіваємося, що якщо ми покажемо силу — союзники підтримають нас».
The following is part 1 of an interview I conducted with a lifelong Kyivan who runs her own Fashion Design company in the heart of Ukraine’s political capitol. Her name is Tanya Kochur, and she runs a Ukrainian fashion design brand out of her shop filled with natural and colorful, fun, and feminine handmade clothes from a variety of brands, including her own.
Tanya Kochur is the Founder / CEO of Logic Clothing in Downtown Kyiv, Ukraine
I met Tanya when I briefly resided in Kyiv this past summer. I don’t think many Americans realize this, but Ukrainians have a very high sense of fashion. Whenever I travel to Ukraine, one of the first things I do is go shopping to update my fashion to Ukrainian standards so I can blend in, and plus because it’s fun to dress up. All of the women look so pretty and fashionable in Ukraine.
Since I am really turned on to Ukrainian brands, I was so excited to find Tanya’s shop named Logic Clothes off Sofiivs’ka St. Her clothing store features artsy pieces and unique layers that you can add on, and she likes to work with breathable materials which tie comfort to style, depending on the weather. Nothing is mass made, and there are usually never more than a few makes for every peice of clothing she designs, which adds to the rarity of the outfits she designs. She pointed out an embroidered apron that had a subtle touch of Ukrainian folklore.
“It’s famous, everyone knows it.” she said of Ukrainian embroidery. She pointed to the design, “But it’s a light embroidery – with a small touch, not too costume.”
I stopped in her shop a few times and ultimately bought a few really unique dresses she handmade. My favorite was offwhite with these straps that kind of reminded me of a straight jacket, and the other was a green dress and green is my color plus it’s a nice patriotic color now because of the military. The woman at her store even gifted me with this soft black braided rope that I can add to my outfit – truly thoughtful in every single way. And this is apart of Tanya’s philosophy, to make clothing an experience. If you need something fitted or stitched, she will do it for you.
When we first met, Tanya and I began talking politics and it was clear to me she had a heavy conscience about how foreigners viewed Ukrainians during war. “It’s good for people to see how Ukrainians live, many people think that Ukrainians are stuck living like it was centuries ago. but its not the case.”
Tanya explained to me how in her generation growing up, Ukrainians thought America was so great, there were so many opportunities, and there were so many work opportunities being created in America. Similar to my husband, her husband Oleksander went to work in Ukraine when he was 18, he went through a school program. Back then he wanted to move to the US, he had this vision. But now, with Trump in office, he thinks it would be terrible… knowing that half of America elected somebody who sides with Russia… he would probably leave.
As a fellow politically minded person, for even me as an American, I actually have less anxiety living in Kyiv “under bombs” because i dont have to convince anyone to be on my side when it comes to being super pro-Ukrainian. Everybody in Kyiv pretty much already is.
When I asked Tanya for an interview, I wanted to know what she wanted to share with others – if she wanted to talk about the fashion industry. “Designing is not what’s most important right now.”
“When you ask me what to talk about, I don’t understand for people why war isn’t #1.”
For the first two years of Russia’s fullscale invasion, she dropped all of her work in the fashion industry. People weren’t interested in clothes anyways…they were walking around wearing grey hoodies, everything was closed and on lock down…But for Tanya, her focus completely shifted anyway. She consumed herself in war and news.
“But not just to learn about the bombing, but from my desire to know what’s going on.”
Tanya said she also follows russian journalists, and is surprised at their lack of coverage of the war.
“I ask myself, why is war not #1 for them? It seems like it should be, if you’re a journalist, it would be the only thing that’s interesting to you.”
The war changed things. Designers began to produce socks with messages. Sometimes, such as “Kill Russians”. Ukrainian brands started raise funds to buy FPV drones with the proceeds earned from their clothing sales. They collect funds to help the army, to give medicine.
“It’s not so much about design so much as it is about living it through.”
The war transformed the Kyiv-based fashion designer’s world, and it became expressed through her work.
The Kyivan fashion designer half jokingly noted an interesting interaction when a russian contacted her on social media from Moscow to buy some of her clothes. She responded, she will deliver clothes on FPV drone only.
“When I think of Ukraine fashion week, I don’t know–I don’t want to say if it’s good or bad. A lot of people are gathering and having a good time, beautifully dressed on the runway, while someone is dying. To me, small brands buying drones is more interesting than fashion week.”
Tanya stated there is this survivors guilt during war, and she doesn’t want to look around at the people enjoying themselves and hold it against them. “You never know who did what or if they did more. Maybe they donated a lot that day, maybe they volunteered, and they feel a free conscience to enjoy themselves.”
And there are so many fundraisers now for Ukraine’s war effort, and it makes people feel better to give.
In the first 1 1/2 years in war, Tanya was volunteering as much as she could. “There were some people who were volunteering 24 hours per day. they are good examples for me.”
Now almost four years into russia’s savage fullscale invasion Tanya now needs to work and has other things going on, but she wants the opportunity to hire people so she can volunteer.
She said of the war volunteers, “I admire this kind of people. For me, these people are the best and we should be like them more.”
Volunteering and fundraising to support Ukraine’s military is empowering for Ukrainian society.
“Have you ever heard of Sputnik?” Tanya asked me.
“No, I haven’t.”
She explained the famous fundraiser where Ukraine needed photos from space, so they had a huge gathering and the idea was everybody can give a little as no amount was too small.
“You can give 6 hryvnias. Do you know how much that is? It’s nothing. And so everyone gave, and we bought Sputnik. And then we were like, what’s next, nuclear?”
“What are your feelings that the people of Ukraine are giving to the Military, do you feel like it should be the government’s job?”, I asked her.
“Even Israel with their wars going on right now is donating to Ukraine’s war. The government cannot do everything. Any changes that you want to make begins with yourself. It starts with you. I think that’s a really Russian way of thinking… that someone should do it for you… that some guy will come and just do it for you. There is even a difference in Ukrainian and Russian language. Linguistically, Russians have the phrase ‘it happened’– not ‘you did it’. In Ukrainian, we only have the form ‘I did it’.”
Tanya believes that being loyal to the Ukrainian government right now is more important than criticizing it. “It’s not the time to talk about mistakes–we will talk about it later Do what you do. It’s the Ukrainian President’s job to make diplomatic connections. He’s doing what he does. Guy’s in the Army have a right to talk about what the government did or didn’t do. but everyone should do what they can and not blame.”
“Russians are the only guilty one, not the government… them and their government are like a population that fell out from the world and centuries we live in. There is this saying in Ukrainian, it’s called “na na chasu” or, “not the time”.
Tanya loves to follow economic blogs regarding war… she told me they say Russia will collapse, and that the economic situation is getting very bad in russia. “It could be one year, it could be 5 years…but doesn’t the world know it’s better for Russia to collapse sooner than later? Because over time Russians will keep leaving Russia, go to their countries, and then they will have problems there.”
A student of war and a learner of the enemy russian state that has fueled this deadly invasion, Tanya has a message to Americans. “I want to say to everyone in the US, to watch a little bit of russian TV to see what they are talking about YOU. There are so many bad words about America on russian TV. When you first see it, you’re shocked, then you think it’s a joke, and then, you just become used to it. They say, Nuke DC, London, kill Americans, every day. For a long time the russians have been making the worst enemies to America.”
And Ukrainians like Tanya believe that russian people are responsible for the war, not just state TV or politicians.
“It’s not only on Putin who started the war. It’s the whole country, russia. Russians can actually vote, they can vote to change something. If you’re not good with something, go to the streets and do something about it.” But the russians don’t do much to stop the war.
“Ukrainians suffer a lot of pain because of russia. A lot of uncertainty. What will happen. Will it? Won’t it? In the beginning we thought, even if Putin starts the war, many of us initially thought, the russians will stop it. We were sure they would. But they never did.”
Back before the full scale invasion, maybe there was a possibility Ukrainians would try to understand russians. “I’m in Kyiv, here’s a man, here’s another man, listening in 2019, maybe he has smart ideas, maybe he can help people understand eachthier. But now, it’s not important anymore.”
Tanya has listened to a lot of the published phonecalls between captured russian prisoners and their family back home. “I was shocked, it’s systemic. I just kept listening to another and another, they don’t care about their sons who went to war. They are like ‘What can I do. What can I do.’ I don’t understand this.
She began to draw to the linguistic differences between russian and Ukrainain. “When Ukrainians say “What can I do”, it is to fix something. But when russians say “what can I do”, it doesn’t even make sense to Ukrainians.
But what happened to the Americans, she wonders.
Americans were known to bring food during the cold war era, dry milk. “I remember it. I was a kid, russians don’t remember it. 60-90% of the US biggest enemy is russia. Propaganda made them hate you. But they really hate you now. They set fire to the flag, dirty it. And American people do’t see it, they do’t listen to it.”
And the lifelong Kyivan warned Americans. “For russia to invade the East, a lot of people felt it could happen because the regions are connected. But for russia to come to Kyiv, we thought it was impossible. After what they did to us, I don’t know, I’m not sure they wont go farther. He wont stop. And when there is not enough people, there will be drones.”
Tanya reminded that peacetime since the world wars was only 70-80 years ago. “That’s a very little time compared to history. We are fighting We do’t want to agree with it. We also fight for our freedom. And we knpow that the US wants our people to be strong, and we hope that if we show strength, our allies will stand up for us too.”
Цей лист був вперше опублікований газетою Cape Coral Breeze 14 серпня 2025 року.
Автор зображення:Ukrainian National Information Service
До редактора:
Я нещодавно повернулася з України, де була свідком руйнувань і ударів Росії в містах, де я провела більшість часу — у Києві та в Одеській області. І тепер, коли я знову вдома, з огляду на майбутню зустріч Трампа і Путіна, у мене є кілька запитань.
Чому жоден кандидат до Конгресу від 19-го округу Південно-Західної Флориди не висловив жодної позиції щодо України чи Росії? І що ще важливіше — чому Трамп дозволяє сухопутному агресору Путіну прибути на Аляску, щоб цього тижня вести переговори щодо українських територій на авіаційній та армійській базі США Елмендорф-Річардсон?
Окрім порушення міжнародного права, територіальної цілісності та геноциду українського і російського народів, давайте коротко згадаємо нещодавню історію хибного переконання Путіна в його праві на цю американську землю…
У 2022 році Росія зневажила національні кордони США, пригрозивши «повернути» Аляску.
У 2024 році Росія разом із Китаєм почала патрулювати американські острови на Алясці з ядерними військовими кораблями, загрожуючи нашій військовій присутності в регіоні.
Аляска межує з Росією, так само як і Україна. Якщо Трамп готовий домовлятися про кордони України — що буде далі?
Путін, Трамп і всі американські політики, які погоджуються з цим, повинні серйозно задуматися, перш ніж дозволити воєнному злочинцю Володимиру Путіну ступити на американську землю. Вони мають знати — і весь світ має знати — наскільки Америка ненавидить нацистський російський режим.
Якби більше американських політиків діяли проти терористів, уявіть, скільки миру було б у світі.
Кандидати до Конгресу від Південно-Західної Флориди, які не засудили Росію в той тиждень, коли Путін прибув до США, несерйозно ставляться до національної безпеки, демократії та, зрештою, до американського народу. Їх цікавить лише особисте збагачення, популярність, увага або інші корисливі цілі, що, схоже, спрямовані на придушення справжнього американського народу, з яким я познайомилася і який разом зі мною рішуче виступає проти терористичної російської держави.
Де ті лідери, які мають хребет, щоб виступити тоді, коли це справді має значення? Де ті, хто думає самостійно, а не дозволяє ляльководу думати за себе?
Я закликаю президента Трампа не укладати угоди з терористами… Нам потрібна сила. І я закликаю його відмовити у в’їзді воєнному злочинцю Володимиру Путіну до США. Не ступайте на нашу землю.
Щоб прочитати про мій досвід під час війни в Україні, перейдіть на мій новий сайт kyivfreepress.com. Я з нетерпінням чекаю можливості поділитися з моєю спільнотою ще більше найближчим часом.
This letter was originally published by the Cape Coral Breeze on Aug 14, 2025
Image Credit: Ukrainian National Information Service
To the editor:
I’ve recently come back from Ukraine where I witnessed Russia’s destruction and strikes in the cities where I spent most of my time, in Kyiv and in the Odessa region. And now that I’m back, in light of the upcoming meeting between Trump and Putin, I have a few questions.
Why has not one Southwest Florida CD-19 Congressional candidate taken any position on Ukraine or Russia? More importantly, why is Trump letting land invader Putin come to Alaska to negotiate territories of Ukraine this week at USAF-US Army base, Base Elmendorf-Richardson?
Aside from the violation of international law and territorial integrity, and full blown genocide of Ukrainian AND Russian people, let’s quickly debrief a recent history on Putin’s false sense of entitlement to this American state….
In 2022 Russia disrespected U.S. national borders, threatening to take back Alaska from the US.
In 2024 Russia alongside China then proceeded to patrol America’s Alaskan island with nuclear warships, threatening our military power in the region.
Alaska borders Russia, just as Ukraine borders Russia…. If Trump is willing to negotiate Ukraine’s borders, what is next?
Putin, Trump, and all consenting American politicians should heavily reconsider allowing war criminal Vladimir Putin to step foot into the States. They should know, and the world should know, exactly how much America hates the Nazi Russian regime.
If more American politicians took actions against terrorists, imagine how much peace in the world there would be.
The current Southwest Florida Congressional candidates who failed to denounce Russia the very week Putin came to the States are not serious about national security, democracy, nor the American public for that matter. All they care about is personal enrichment, popularity, attention, or whatever serves this seemingly malign interest to choke out the real American public who I’ve come to know, and who stands with me vehemently against the terrorist Russian state.
Where are the leaders who’ve got the backbone to stand up when it counts? Where are the leaders who will think for themselves instead of let their puppet master think for them?
I implore President Trump against making deals with terrorists…. what we need is force. And I implore him to refuse entry to war criminal Vladimir Putin to the US. Stay off our land.
To read about my experiences in wartime Ukraine, please follow my new publication at kyivfreepress.com. I look forward to sharing more directly with my community in the near future.
Amid the Summer Counteroffensive, It’s the only way to stop us from getting further entrenched……
Today, we commemorate the Welles Declaration— where on 23 July 1940, US diplomats signed this document stating the refusal of the U.S. to recognize the occupation and annexation of the Baltic States by the Soviet Union. More than 50 other countries followed the U.S.’s lead. As customary, it also greatly irked the Soviets. This policy of non-recognition endured till the collapse of the Soviet Union and the restoration of independence on part of the Baltic States.
Now, we have the US secretary of State, Marco Rubio, who claims over and over that there is no military solution in Ukraine…. he is hellbent on his belief that papermaking negotiations and declarations can solve this war.
🇺🇸🇺🇦🇷🇺 Rubio: U.S. May Exit Ukraine Peace Talks in Days If There's No Progress
Marco Rubio said the U.S. could leave the Ukraine peace process within days if there’s no progress. He stressed that there’s no military solution and noted that many sanctions on Russia are European pic.twitter.com/FzDuB7U9RW
— e Offshore Nomad | International Business (@eOffshoreNomad) April 18, 2025
HOwever I have been in the public square for years now, back when the Secretary was Senator Marco Rubio of Florida , where I am from, imploring him that we NEED military solutions:
My answer to your question, Senator, is in my understanding war between enemies is a non-negotiable militant state, historically all war ends with military action which only then is punctuated by an agreement, so in order to bring an end to war there must be significant military action, therefore there should be no question on “if” there will be negotiations because there…will…be…no…negotiations until Russia is forced to withdraw. There is no other viable alternative other than Russia continuing to capture Ukrainian territory, which is what they are actively attempting.
To expound why negotiations are unrealistic, on March 3 I spoke with Ukrainian Commander Yuri from the frontlines and he told me, “How you could negotiate with someone who came to your land, occupies territories, murders people, kills people, Ukrainian people, aggression. There’s nothing to talk with them really about without until they leave.”(Interview HERE) , – Cape Coral Breeze, Promises Made, Promises Kept? Mar 7, 2024, Zakhvatayev
During WW2, the bandwagon of allies who gave global recognition to the baltic states’ independence and signed onto the principles of the welles declaration certainly helped keep the beating heart of their national independence alive during brutal invasion.
However, the baltic states were not fully independent until 51 years later, in 1992….after the fall of the Soviet Union.
Ukraine doesn’t have 51 years………. we have barely til summer until we run out of weapons…..According to Bild, the German defense analyst page, Ukraine’s US air defense stockpiles sufficient until end of summer, then “situation will become critical,” Source: https://censor.net/en/n3561148 .
And today, Ukraine’s Commander in Cheif requested 155 mm artillery rounds as well as armored vehicles…
“In addition to the air defense and missile insufficiencies, Ukraine’s ground troops, who remain vastly outnumbered on the front line, are also running low on 155mm artillery shells, Syrsky said, and need an additional supply of armored vehicles…
And I have my friend , Ukrainian Captain Yuri Makhnovets of Presidential Brigade on the Luhansk front whos unit of 80 men needs those artillery rounds and armored vehicles in order to hold ground and recapture territory where people are suffering from russian invasion. Just look at one small recently reported example of what people go through in russian occupied territories of Luhansk………
Here is a video of one of his guys loading some ammo in a trench…(they have since upgraded on weapons but i need to find the video…., i’ll pull it later.)
That is not to mention the suffering the Ukrainian Soldiers go through, who are sacrificing their entire lives so others can have freedom. Captain Yuri barely ever gets off, he is texting me from the trenches, and the battle is very very hard and active right now during the summer offensive.
So what can we learn from history? THe Soviet Union had to actually cease to exist in order for the baltic states to be fully liberated.
It is my belief that the state of russia as we know it must also cease to exist in order for Ukraine to be fully free of russia’s brutal and savage war and occupation.
What WW2 history and Welles Declaration teaches us is that Ukraine must defeat russia for the war to end, which means they must achieve total victory, because to stop the war, russia must cease to exist, as did the Soviet Union.
If Sec. State Marco Rubio thinks he can achieve this Gorbachev style, then great. But I’m willing to bet we’re going to need to send the weapons to Ukraine so Ukraine can defeat them themselves.
If not, we may also be looking at other repeats of history, such as the way the US got dragged into WW3.
Already, the US is conducting joint training with Ukraine in Germany. I actually have family in the US army who is set to head to Germany this fall to train in infantry. And it’s not really a big secret, even though the US army actually deleted this tweet…..
Am I the only one who sees the part of the tweet where it says “Multinational Training Group-Ukraine”? https://t.co/lLIDISzRo8
— Curtis LeMay Stan 🇺🇲 (@TheBigCigar1906) July 23, 2025
Other Ukrainian Commanders such as Commander Denys Prokopenko from Azov Battalian have also warned we are on the brink of WW3….
“The question is not when World War III will start. The question is whether we are capable of recognising its course and structure before it reaches its decisive phase. Most think tanks beyond the theatres of war still believe that phase is in the future. For us, it has been the reality for more than three years – and to be frank, its outlines began to take shape long before that.” – Commander Denys Prokopenko, Azov Battalion, Ukraine, WW3 is on our doorstep, Ukraine is already inside
I cannot help but think if that’s part of the motive of why Army reserve Sgt. Preston Stewart is constantly fundraising and sending funds to the Ukrainian military. It’s almost like we know if somebody doesn’t do something, our own can be sent to die in Ukraine…..
And I feel responsible too so I’m sending drone jammers to Commander Yuri like these, and I’m gonna keep fundraising and sending more especially now that our unit grew to 80 men….. I’m really now have a lot of work to do……….so i’m gonna catch up on that now that i’m back from Ukraine and in the states…………….here is a pic of the jammer I sent to Yuri last time………………………….
Today, I wrote to US Sec. of State Marco Rubio who is also our National Security advisor.
I always let my leaders know I am avaiblle for them, as I have been available and worked with them on Ukrainian military issues in the past, including Sec. of State Marco Rubio’s office, and when he was Senator. Because as an American, it’s jsut soemthing I feel I need to do ……… I feel we are responsible…………….and i want the war to end the only way i know it will end………….
In my view, the most clear solution is to send Ukraine what it needs to defeat russia is…………….russia must fall, just like the soviet union did. however it may look, quick and painless, or slow and painful… but we can’t wait around for negotiations or paper anymore, and we don’t have time……………. the savage russian invader state needs to fall and fall fast.
Instead of talking about Ukraine not having enough ammo, we need to be talking about how to give Ukraine what it needs to hand russia a decisive military defeat once and for all.
Цей пост був вперше опублікований англійською мовою 8 липня 2025 року.
Протягом майже чотирьох років жорстокого вторгнення росії в Україну, моя теща ховалася у своєму коридорі в київській квартирі під час російських ударів по політичній столиці країни.
Вона йде туди, коли удари близько, тому що це єдине місце в квартирі без вікон, яке забезпечує трохи більше безпеки від вибитого скла, уламків та іншого сміття, що може влетіти в будівлю.
Мені завжди було цікаво, як виглядає її коридор…
А тепер, коли я тут, ми пережили удари разом — і тепер я знаю.
Якщо чесно, коридор виявився набагато спокійнішим, ніж я уявляв…
Справді, він відчувається як безпечний притулок…
Тож я захотів поділитися цим з іншими і зробив це фото, щоб показати, як це виглядає.
Мене запросили в це потаємне місце тієї ночі, коли нас обстрілювали…
Було темно, хоч око виколи, і вона поставила для мене ще один стілець.
Я сів поруч із нею під гучний гуркіт вибухів…
І почав задрімувати.
Вона запитала мене українською:
— Хочеш відпочити?
— Так, — відповів я. (Я вже справді добре говорю українською)
Я повернувся до ліжка, помолився, щоб повітряна тривога нарешті закінчилась…
Подякував Богові, що більшість моїх справ у житті вже впорядковані…
І заснув, мріючи про свого сина.
Мій тесть просто спить під час тривог. Я завжди думав, що це тому, що він колишній військовий. Але я зрозумів, що люди тут просто звикли до цього…
Кожен по-своєму.
Хтось ховається, хтось спить, а хтось сидить біля вікна і спостерігає, чекаючи.
Але відколи я тут, помітив, що Мама йде в коридор лише тоді, коли удари дійсно сильні. Вони трапляються кожні кілька днів. Можна зрозуміти, коли ближче — сирени стають гучнішими і нав’язливішими.
Чути гучний дзвін, іноді голос, який щось говорить, а буває — додається ще й звук наче дзвонів.
Жінка, яка працює в новенькому кафе за рогом, однієї ночі спустилась до укриття зі своєю родиною. Я побажав їй відпочити.
Вона запитала мене, чи мені не було страшно сюди приїжджати.
Це питання мені часто ставлять українці. І я так само дивуюсь, чому вони мене про це питають, як вони — чому я тут. Це цікаво, бо мандруючи Україною, мене це запитували багато разів. У Львові кілька людей, які втекли зі Сходу, питали, чи я боюсь. І тепер — навіть у Києві.
“Тобі страшно?” — зазвичай питають.
Так, мені страшно. Усім страшно. Це страшно…
Можливо, не так страшно для військових, бо їх навчають бути готовими до цього, щоби захищати цивільне населення.
Але цивільні не повинні звикати до такого.
Але вони звикають. І їхні діти також. І це частина трагедії, як я зрозумів ще в дитинстві, коли зростав у часи GWOT (Глобальна війна з тероризмом) та атак на мою країну — жодна дитина не повинна жити в таких умовах.
І я думаю — а чи не є це частиною темної психологічної гри ворога?
Особливо враховуючи, що ми здебільшого очікуємо ударів саме вночі, під час сну, коли підсвідомість найбільш вразлива.
Вони хочуть, щоб ми до цього звикли? Чи щоб ми зламались?
А може їм взагалі байдуже, що ми думаємо, і вони просто підтримують темп безглуздого вбивства?
Я чітко пам’ятаю, як українка з Неаполя, штат Флорида, сказала мені ще у 2022 році: “Коли війна стає нормальною — це справжня проблема.”
Але в Україні вона стала частиною повсякденного життя.
Навіть у Києві — близько 22:00 всі поспішають у метро, а після опівночі, коли зазвичай і трапляються обстріли, вулиці вже порожні.
Але я вірю, що прагнення до нормальності — це правильно. Треба жити на повну, прагнути успіху в інших сферах… Навіть якщо ти волонтер під час війни — мусиш мати життя поза війною.
Бо навіщо дозволяти ворогу, який створив цю війну, поглинути твоє життя повністю?
Оскільки більшість часу я живу у США, я не звик до такого. І я запитую себе — який ментальний слід залишає постійне пробудження вночі?
Особисто я — трохи сонний.
І іноді про війну зовсім забуваю.
Українка нещодавно сказала мені, що забудькуватість — це частина травми війни.
І я думаю: можливо, когнітивне перевантаження від адаптації до життя у прифронтовому Києві змушує мене просто вимикати спогади про війну, коли немає обстрілів.
Хоч я часто думаю про війну й політику — це лише тому, що в мені є невгамовне бажання зупинити це.
Але насправді я ненавиджу політику. Подивіться на світ зараз… Чому мені має подобатись політика?
Ми говоримо про війну, але хто ж любить війну…
Хоча з Мама ми говоримо про політику… і про війну.
Через останні удари в Києві ми відчуваємо, що Трамп ніби “розпоясав” путіна… розстібнув йому пасок… і тепер той може безкарно знову атакувати українців.
Але сьогодні вранці ми з полегшенням дізналися, що Трамп пообіцяв надати більше допомоги після того, як Міністерство оборони США без потреби призупинило передачу зброї Україні через Польщу…
🇺🇸🇺🇦 Look at Hegseth nodding along, knowing that he fucked up by signing off on Bridge's malicious ploy. https://t.co/7YmhdovST0
Ми добре посміялися. Попри всю цю безглузду трагедію, яку їм доводиться терпіти, українці мають справді чудове почуття гумору.
Мама показала мені всі додатки та групи для стеження. Вона знає про місця ударів, аж до типу зброї, яка використовується в реальному часі.
Вона — пенсіонерка, колишня вчителька, яка все життя присвятила вихованню молодого покоління нашої нації. Тож я розумію, чому для неї так важливо уважно стежити за тим, що відбувається з її народом.
Вона навіть навчила мене, як накриватися ковдрою, якщо виб’ється скло з вікна, щоб не порізатися по всьому тілу.
Відтоді, як я тут, я вважаю інформацію про війну та зброю надзвичайно корисною… І якось це дає мені відчуття спокою — знати, з чим ми маємо справу…
I’ve been staring at this photo posted by @war_monitor_ua today. It explains how if we hear the missile, it’s already flown past. And the surrealism of the fact that this is actually useful information… It’s hard to put into words. Sometimes I just wish I could wake up… https://t.co/RaiYiOarOgpic.twitter.com/rfsO0HutwL
— Kate from Kharkiv (@BohuslavskaKate) July 5, 2025
Насправді це допомагає по-іншому зрозуміти те, що я чув вночі…
Personal footage from my window last night in Kyiv. The sound of Iranian made shaheds flying over head. And rockets flying into buildings while Ukrainian defenders attempt to shoot them down.
— Alexandra Zakhvatayev🌴 🇺🇸 (@zakhvatayev) July 7, 2025
А ось мені жодного коридору… Я хочу бачити, як мої вороги зазнають поразки. Я хочу бачити захисників у дії…
Я хочу розуміти, що саме відбувається навколо мене… і чому…
І чому б ні?
Російська держава — це не тільки ворог України. Для мене, як для американця, це також мій ворог…
Один американський солдат, який воював за Україну, колись сказав мені, що ключ до хорошого солдата — це дисципліна.
Я не дуже зрозумів, чому він намагався навчити мене бути хорошим солдатом…
Але думаю, це було пов’язано з тим, щоб не дозволити ворогам перемогти…
Ось чому важливо знати про зброю.
Ми маємо знати, чим саме вороги хочуть вбивати наш народ.
Хіба це не елементарне виживання?
Під час цієї війни я багато волонтерив — від роботи з біженцями до викладання.
Але для мене найважливіша зброя, бо саме вона і покладе кінець війні.
Подумайте лише: якби Україна почала будувати свій арсенал десятиліття тому, цю війну можна було б уникнути.
Але Україна не займалася цим, бо країна страждала від проросійських агентів ще з часів розпаду СРСР, які прагнули ослабити її армію.
Лише у 2015 році США відкрито почали допомагати українським військовим.
І тепер Україна активно працює над розвитком власної зброї, щоб бути незалежною від будь-якої іншої держави.
Чудову думку, що відображає цей настрій, висловив Максим Жорін із 3-ї окремої штурмової бригади України:
"The main thing that no other country can understand is that peace negotiations and peace are far from the same thing.
We already know this from experience. Even with a temporary ceasefire, the war will not actually be over. And at any moment, hostilities could return to their…
Виробництво зброї — це дуже важливо для України і також може допомогти нашому оборонному альянсу.
Так само знищення арсеналу зброї Росії буде надзвичайно корисним, адже Росія використовує свою зброю для безрозбірливого вбивства цивільних…
Що стосується Америки…
Оскільки ми є глобальною військовою потугою, а міжнародна безпека залежить від наших власних систем озброєння, а також від альянсів і ворогів навколо нас, арсенал зброї моєї країни безпосередньо пов’язує нас із цією війною.
no stockpiles is equivalent to invitiation for adverseries and war. we see this with systemic weaking of Ukraine's military under Yanukovych. at the same time, a good stockpile is moot if we do not prove we can use them when it counts instead of just sit around and twiddle our…
— Alexandra Zakhvatayev🌴 🇺🇸 (@zakhvatayev) July 4, 2025
І я знаю, що ми можемо зробити більше, щоб це зупинити.
Важливо розуміти, як працює уряд, бо часто політики, які готові діяти всупереч волі народу, покладаються на частину населення, яка сліпо вірить у все, що вони кажуть…
Ось чому ми маємо «довіряти, але перевіряти».
Трамп заявив, що надішле оборонну зброю (я припускаю, що під оборонною він має на увазі «Патріоти», але насправді будь-яка зброя, що надсилається Україні, є оборонною, навіть далекобійна артилерія, яка б’є по Росії, адже знищення запасів російської армії — це оборонна дія…).
One of the key principles of defense is destroying the enemy’s ability to produce weapons of death. Russia’s military-industrial complex must be weakened by all means — from sanctions to direct strikes.
Я вимагаю від виконавчої влади видати наказ про передачу зброї Україні…
if he's not responsible, then he needs to get responsible. if he really keeps his "promises", then let's see him issue the order @POTUS@VPhttps://t.co/tikcoTkyvl
— Alexandra Zakhvatayev🌴 🇺🇸 (@zakhvatayev) July 8, 2025
Не впевнений, чи отримав він моє повідомлення, але, можливо, можливо, вони почують…
i wanna see the order lol
— Alexandra Zakhvatayev🌴 🇺🇸 (@zakhvatayev) July 8, 2025
Я відчуваю відповідальність перед людьми, і це змушує мене вимагати відповідальності від наших лідерів.
Бо я дбаю про своїх хлопців на фронті, як командир Юрій Махновець та його побратими з Президентської бригади у Луганську, Україна…
І я не хочу, щоб нашим українським солдатам не вистачило боєприпасів до кінця цього літа, як вони кажуть, якщо союзники не підвищать обсяги військової допомоги.
Я не хочу, щоб Мама більше мусила ховатися у своєму коридорі посеред ночі.
Я хочу, щоб мої діти могли відвідувати своїх дідусів і бабусь без звуків сирен і обстрілів.
Я хочу зупинити цю війну єдиним справжнім способом — силою.
Якщо ми не хочемо передавати це наступному поколінню, ми маємо ставитися до цього з відчуттям невідкладності…
Не лише з думками і молитвами чи глибокою тривогою…
А з реальними діями…
Якою б маленькою не була твоя частка у боротьбі…
Навіть якщо це приховано від публіки…
За зачиненими дверима…
Або в твоєму коридорі…
Тримаючись за свій дім…
Стоячи на своєму…
І чинячи опір, поки не залишиться нічого, чому можна чинити опір…
Святе вірне духовенство Печерської Лаври в Києві, Україна, відкрито протиставляє древній монастир Київської Русі його нинішньому юридичному статусу в Московському патріархаті.
Цей допис було вперше опубліковано 10 липня 2025 року.
Цей тиждень я відвідала територію Києво-Печерської Лаври — найвищого рангу монастиря у Європі, що існує з XI століття, близько 1051 року. Поблизу розташовані Музей Голодомору та район Арсенальна (де у минулому глибоко під землею зберігали український арсенал зброї) — не дивно, що агресивна російська держава жадає володіти цим особливим місцем. Під час жорстокого вторгнення Росія намагається стерти історію Київської Русі, видаючи її за свою. Саме тому вони прагнуть підкорити цей стародавній, священний та геополітично значущий храм Божий.
Побувавши там, милуючись архітектурою та спілкуючись із чернечим орденом, я зрозуміла: цей монастир XI століття не лише важливий для зародження християнства в Європі, але й має неабияке сучасне значення у боротьбі за релігійну свободу.
Насправді, ця священна фортеця стала пульсом сучасного протистояння — церкви проти держави у розпалі однієї з найжорстокіших інвазій сучасності. Це простий факт, який руйнує брудні міфи кремлівської пропаганди, що розповідає брехню, використовуючи нашу глибоко особисту віру як інструмент війни.
Плутанина навколо сучасного розколу державної російської православної структури в Україні створила чимало можливостей для дезінформаційної війни.
Але правда в тому, що Києво-Печерська Лавра здійснює якийсь бунт проти Російської Православної Церкви, яка тісно пов’язана з кремлівським режимом.
Це один із найреволюційніших бунтів у світі сьогодні, у політичному серці України, серед військових та політиків, які борються разом із церквою за свободу від агресора.
Швидкий пошук у Google показав, що ця «заколотна» позиція Лаври практично не висвітлюється у ЗМІ.
Я тільки починаю вивчати історію цього стародавнього монастиря. Але, як кажуть, Рим не був побудований за один день, тож я вирішила почати писати про те, що знаю зараз, замість чекати…
Я вважаю, що кожен повинен відвідати священне місце, щоби пережити обряди та ознайомитись із розкішною візуальною спадщиною, яка передавалася нам поколіннями. Для мене церква — це те, що дає заземлення і змушує задуматися про те, що найдорожче: сім’я… і наша боротьба проти лиха, яке прагне знищити народ, що цінує свободу.
Я була у Лаврі з свекрухою — ми молилися за мою родину. Я молилася за солдатів, за кожного, кого колись зустрічала — особисто, через соцмережі чи читання про них, навіть за тих, кого вже нема. Насправді щоразу, коли я йду до церкви, я молюся за солдатів — навіть в Америці, і так вже багато років. Бо для мене вони — живі святі.
Я справді вважаю, що ці воїни — найсвятіші люди, попри їхню суворість. Вони — мученики, рятівники, захисники. Іноді здається, що їхнє суспільство применшує їхню діяльність, аби справитися з тим, що їм доводиться робити — а насправді захист людства потребує особливої свідомості й сили. Це не просто звичне чи бездумне. Це — хрест, який їм доводиться нести… І хоча я вірю в їхню справу, я щиро бажаю, щоб їм не доводилося цього робити. Але Україна не обирала війну, і комусь треба захищати суспільство від корумпованих тиранів, які прагнуть лише багатіти через завоювання.
Коли я у такому священному місці, як Печерська Лавра, я оглядаю прекрасні статуї та ікони — багато з них зображують воїнів із давніх часів. Вони зображені з тією самою святковою величчю, якої я вважаю достойними сучасні солдати за свою жертву.
Один солдат недавно сказав, що ненавидить церкви — і я вважаю це іронією, адже саме в Україні Росія знищила понад 700 церков. Робота солдатів насправді захищає та зберігає ці священні місця, які Росія прагне знищити — місця, що зберігають святі реліквії, образи, передані предками крізь історію. Чесно кажучи, я не розумію, як український солдат може щиро ненавидіти дім Божий, адже навіть якщо він не може бути на Літургії через війну, він щодня живе перед обличчям Суду, а не раз на тиждень.
Я полюбила Лавру: прогулюватися її територією, тихо молитися, відвідувати служби, спостерігати людей, що приходять молитися, а також бачити священників, братів, сестер і монахинь. Це живий духовний комплекс, майже як ватажокківлеці традицій і стійкості.
Під час однієї з Літургій я розмовляла з монахинею. Над нами лунало чудове хорове співання — одне з найпрекрасніших, що я коли-небудь чула. Монашка запалювала свічки й молилася, часто схиляючись у знак хреста, у довгому чорному одежі і чорній в’язаній шапці, з декоративним поясом навколо талії. Ми розмовляли біля квіткового саду, де інші віруючі також молилися. Мені дуже подобається атмосфера цієї місцевої святої громади…
Я поцікавилася її ім’ям і звідки вона. Вона сказала, що з України. Я запитала, чи цей храм під Москвою. Вона відповіла: «Так, але ми не пов’язані із жодною державою… Наша віра діє в Україні, Білорусі та Росії». З моєї точки зору, вона намагалася показати, що церква відокремлена від московської держави. Але це все ще мене трохи бентежило.
Я сказала їй, що помолюсь за її церкву…
Мені потрібно було розібратися в цьому до кінця. Якщо бути чесною, спочатку я трохи побоялася говорити з кліриками, коли зрозуміла, що церква так чи інакше пов’язана з Москвою. Можливо, через те, що ми в війні, і Москва активно переслідує мій народ.
Минулого року, коли я викладала в Українському католицькому університеті у Львові, один студент розповів з першої руки, як маленькі сільські церкви з священниками, пов’язаними з Москвою, відмовляли в сповіді проукраїнським вірянам.
Я також чула, що деяких священників, які співпрацювали з Москвою, затримували в Україні, хоча це були поодинокі випадки.
Один з важливих випадків щодо Печерської Лаври — справу щодо митрополита Павла (Петра Лебідя), який наразі під домашнім арештом і проходить суд за звинуваченням у міжрелігійній ненависті під час повномасштабного вторгнення Росії.
А також Кирил Гундяєв, Патріарх Московський, колишній агент КДБ, який відкрито підтримує вторгнення Кремля. До того, як стати Патріархом, він був російським олігархом і заробляв на великій тютюновій компанії.
Важливо не недооцінювати релігійну політику у цій війні, особливо в контексті міжнаціональної безпеки. Багато віруючих постраждали від релігійних переслідувань Росії, а держава Україна змушена ухвалювати складні рішення під час війни — розслідувати церковні структури, що належать Московському патріархату, зберігаючи при цьому права на релігійну свободу.
Навіть якщо Лавра надала мені таке яскраве відчуття на території, перспектива говорити з її духовенством спочатку здавалася мені страшною — але вони виявилися дуже мирними, і я була в самому серці Києва, де захищають свободу, тому я довірилася обстановці. Іронія у тому, як американські пропагандисти Кремля, такі як Такер Карлсон, намагаються неправдиво переконати людей, що Україна переслідує православну церкву. Насправді саме те, що православна церква пов’язана з Москвою, викликає страх.
А я стояла у серці Києва, серед українського війська, у одній із найстаріших історичних церков Європи — прагнучи особисто з’ясувати, чи підпорядкована вона Москві чи ні… І я зрозуміла: я перебуваю в місці прямого спротиву святенницькому злу… І це спростовує всі брехні про те, що Україна переслідує православну церкву, адже вона процвітає в самому серці України. Лавра — це не лише історична місцевість XI століття… Це історія, що відбувається просто зараз… Серед людей, які її творять… Добро проти зла.
Після розмови з монахинею я звернулася до іншого віруючого — чоловіка. Я спитала, чи він англійською говорить — він порекомендував поговорити з другом, який йшов поруч. Він був одягнутий весь у чорне з чорною шапкою.
Я сказала, що я американець і хочу поставити питання:
— Який у вашій церкви священницький порядок?
— Ми вірні християнству від… — почав священник.
— Від початку християнства? — аж я підсікнула.
— Наша церква існувала до України, до Росії… Чули щось про Володимира або Ольгу? — відповів він.
— Так, я читала про них: вони справді Великі… — сказала я, маючи на увазі святого Володимира Великого, що поширив християнство в Європі, і його бабусю Ольгу, хитру військову стратегію якої описано в легендарних діях.
— «Під Москвою?», — уточнила я.
— «Так, але лише документально. Не номінально. Ми незалежні», — відповів він.
— «Документально — юридично?» — уточнюю.
— «Так», — сказав він. «Ми юридично підпорядковані Москві, але номінально незалежні».
— «Автокефальні?» — поцікавилася я.
— «Так, юридично», — повторив він. Але не підтвердив, чи вважає церкву автокефальною.
— «Я римо-католичка, моя церква підпорядковується Папі, тому хотіла зрозуміти, чи ви під Кирилом… Ви знаєте патріарха Кирила?»
— «Так, знаю, що ви маєте на увазі… але Кирил благословляє війну… як ми можемо йому підкорятися?»
І миті по тому священник сказав, що мусить йти, і пішов. Я сказала його другові, котрий стояв поруч, що помолюсь за них, назвалася: Олександра з Америки.
Московський патріархат належить Кремлю. Те, що і монахиня, і священник розповіли про стосунки їх церкви з московським патріархатом — це говорить про те, що віруючі Лаври не сприймають себе керованими з Москви чи її патріарха Кирила; вони вважають себе людьми Божими, незалежними… попри документи, що пов’язують з Москвою. Київ це чітко розуміє: церква живе й процвітає в серці української столиці. А той факт, що стародавня церква з документальними зв’язками до Москви продовжує діяти, доводить: Україна не переслідує православну церкву. Навпаки, вона дозволяє цій церкві і її людям звільнитись через розкол, який зумовлений не лише політично — а моральною й духовною свідомістю порвати з російськими лідерами, які ведуть війну.
Більше того, з цією філософією бунту проти Кремля — провідною політикою віруючих Лаври — можливо, варто розслідувати, чи інші православні церкви в Білорусі, Україні, Росії, а також інші церкви, юридично пов’язані з Московським патріархатом, також висловлюють бунт та розкол з владою.
У Києво-Печерській Лаврі — бунт… проти Москви… проти тиранічного уряду й режиму. І він процвітає в серці Києва…
Печерська Лавра — не тільки стародавнє священне місце, вона символізує одну з найзначущих сучасних битв: добре проти зла.
Що буде в майбутньому — невідомо. Але траєкторія — вражаюча. Бунт віруючих Києво-Печерської Лаври проти Московського патріархату Кремля може стати початком одного з найбільших християнських розколів у сучасній історії…
The Holy Faithful Clergy of the Pechersk Lavra in Kyiv, Ukraine openly holds the ancient Kyiv Rus Monestary adversely against it’s current legal status with the Moscow Patriarchate
This week I visited the grounds of Kyiv Pechersk Lavra which has been the highest ranking monastery of holy orders in Europedating back to as early as 1051. Adjacent to the Holodomor Museum the Arsenalna district (where Ukraine’s weapons arsental was notoriously stored deep underground in distant past), it is no wonder that the warmonger russian state covets this special place. During russia’s brutal invasion into Ukraine they have sought to erase Kyiv Rus history by making it their own. That’s why they seek to subjugate this ancient, holy, and geopolitically significant temple of God.
By going there and witnessing the architecture and speaking to the holy order, I have discovered that this 11th century monestary is not only significant to the origins of the early spread of Christianity throughout Europe, but has untold modern significance in the fight for religious freedom.
In fact, this holy fortress is the beating heart of the modern fight of church versus state amid one of the most brutal invasions today. The simple truth I have uncovered dispels the lies of many of Kremlin’s propagandists who feed lies to the public by exploiting our deeply intimate faith and using it as a tool of the war.
The confusion surrounding the politics of the modern schism of russia’s state-owned Orthodoxy in Ukraine has led to plenty of opportunity for disinformation war.
But the fact of the matter is, the Kyiv-Pechersk Lavra is carrying out a mutiny against it’s russian Patriarchate which is closely tied to russia’s Kremlin regime.
This is one of the most rebellious mutinies in the world today in the political heart of Ukraine, surrounded by military and politicians who are fighting alongside this church for freedom from russia’s warmonger state.
Doing a quick google search, I realize that the mutiny of the Pechersk Lavra has gone largely unreported.
And, I am still learning the history of this ancient Monestary. However, Rome was not built in a day, so I figure I start writing about what I know now, instead of waiting…
I believe everybody should go to a sacred holy place and experience the rituals and ornate imagery of our sacred tradition passed down to us from generation to generation. For me, the church helps ground me and reflect on the what I hold most dear, like family… and our fight against the evil that seeks to destroy our freedom loving people.
I went to the Lavra with my mother-in-law to spend time and pray. I prayed for my family. And I prayed for the soldiers, everyone one of them that I’ve ever known ,either in person or through communicating on social media or reading about, and even the ones who have passed before I even met them.
In fact, every time I go to church, I pray for the soldiers, even in America, and it has been like that for years. That’s because to me they are the living saints.
I actually think the soldiers are the holiest people, in spite of being rough around the edges. They are martyrs and saviors and defenders. Sometimes I feel that their war-torn society placates their activities in order to cope with the killing they must undertake, and that actually downplays the fact that to accomplish the defense of mankind takes a certain higher awareness and consciousness that is extraordinarily trying. It is not an indiscriminate matter or normal thing. It’s a cross they must carry…. And even though I believe in what they do, I so deeply wish they didn’t have to do it. But Ukraine did not choose this war, and somebody has to defend society against corrupt greedy tyrants who only wish to enrich themselves through conquering and invasion.
When I am in a sacred place like the Pechersk Lavra, I look around at the beautiful statues and icons, many of them warriors from their own time, centuries ago. They are depicted with the same sacred royalty that I feel we owe to the military for sacrificing their entire lives.
A soldier recently told me he hates churches – and I think that’s very ironic since in Ukraine, russia is destroying churches. In fact, russia has destroyed over 700 churches in Ukraine. The soldiers’ work actually helps defend and salvage these sacred places of communal gathering which russia seeks to dismantle – places which hold holy relics and icons passed down by ancestors through the history which russia seeks destroy. To be honest, I don’t know how a soldier of Ukraine can truly despise the house of God deep in his heart, because even if they never make it to Mass because they are too busy at war, they closer to Judgement Dall than any of us, and they work on it all the time, not just one day of the week.
I love the Pechersk Lavra and walking the grounds, praying quietly, attending masses, and seeing the people who come to pray, as well as the holy clergy, including the priests, brothers, sisters, and nuns. It is like a vibrant sacred village, a time-capsule of resilience, tradition, and rule.
I spoke to a nun during a mass I happened to drop in on. There was a beautiful choir singing overhead, some of the most beautiful singing I have ever heard in my life. The nun was lighting candles and praying, frequently genuflecting the sign of the cross. She was dressed in long flowing black garb and a black knit cap, with a beautiful woven rope around her waist. She was praying and walking around with candles. We spoke outside of the building by the flower garden where other faithful were walking around and praying. I Just love the grounds and to see a little vibrant community of holy people….
I asked for her name and where she is from. She said she is from Ukraine. I wanted to know if this church was under the Moscow patriarch. She told me, yes, but it is not connected with any state…. Their faith operates in Ukraine, Belarus, and Russia.” From my interpretion, it was clear to me she wanted to convey her church’s separation from the Moscow state. But it still confused me.
I told her I would pray for her church…
I needed to get to the bottom of this. But, if I am to be honest, at first I was a little bit nervous to speak to the clergy when I learned that the church was somehow linked to Moscow. Perhaps it’s because we are in a war, and Moscow is actively targeting and persecuting my people.
When I taught summer courses at Ukrainian Catholic University in Lviv last year, I heard a first-hand account from one of my students who told me how small village churches with priests connected to Moscow would deny pro-Ukrainians confessions.
I have also heard reports of priests in collaboration with Moscow who were arrested in Ukraine, although these were isolated incidents.
It is important not to underestimate the politics of religion in this war, especially with regards to inter/national security as many faithful have been affected by russia’s religious persecution, and this has necessitated the Ukrainain state to make obviously difficult decisions during wartime to investigate churches who report to Moscow, while still honoring the nation’s rights to robust religious freedoms.
Even though the Lavra gave me such a vibrant feeling while walking along the grounds, the prospect of speaking with its priestly order was all of a sudden intimidating for me, but then again, they seemed like such peaceful people, and i was in the heart of Kyiv, where freedom is actively defended, so I trusted the situation. It is ironic how America’s russian propagandists such as Tucker Carlson can attempt to falsely lead people to believe that Ukraine persecutes the orthodox church, when in reality, the fact that the Orthodox church is connected to Moscow is what really provokes fear.
And here I was, in the heart of Kyiv surrounded by Ukraine’s military, at one of the oldest historical churches in All of Europe —- trying to find out for myself whether it was connected to Moscow or not… And what I found was that I was standing in a place of direct opposition to sacrilegious evil….and it proves all of the lies about Ukraine persecuting the Orthodox church wrong, because here it was standing in the heart of Ukraine – .it was not only historical grounds from the 11th century…. It was history happening right before my eyes…. Amongst the people making it happen…. Good versus evil….
After speaking to the nun, I then approached another faithful, a man. I asked him if he spoke English but he suggested I speak to his friend who was walking by. He was wearing all black and a black hat.
I told him I am American and wanted to ask him a question.
“What is the preistly order of the church?” I asked.
“We are of the faithful of Christianity since…. “
“Since all of christianity?” I quickly interrupted.
“Our church dates back from before Ukraine, before Russia… Have you ever heard of Vlad or Olha?”, the priest responded.
“Yes, i’ve been reading up on them, they were really Great…” I told him, referring to warrior and Saint Vladimir the Great who first spread Christianity around Europe, and his grandmother Olha, who was a vehemently shrewd military strategist who avenged her murdered husband in some of the most epic special operations documented in ancient history).
“So are you under Moscow?” I asked for further clarification.
“Yes but only for document purposes, not nominally. We are independent,” said the Priest.
“When you say documents, do you mean legally?”
“Yes,” he responded. “We are legally owned by Moscow, but not nominally. We are independent.
“So when you say independent, does it mean you are autocephalous? (Autocephalous means is a word in the Orthodox face to denote status of a hierarchical Christian church whose head bishop does not report to any higher-ranking bishop.)
“We are under moscow legally, but we do not answer to moscow.” he reiterated. He did not confirm if he considered the church autocephalous.
“Okay well, I am roman catholic and my church answers to the pope, so I wanted to know if you answer to Kyrill…. Do you know Kyrill the Moscow Patriarchate?”
“Yes I know what you mean… but Kyrill Blesses the war… how can we answer to him?”
Then, as quick as lightening, the priest told me he has to go, and he walked away. I told his friend, the other preist who was standing by, that I would pray for them, and I gave them my name and country of origin, Alexandra from America.
The Moscow Patriarchate is owned by the Kremlin. Therefore what both the nun and the priest told me, with regard to their church’s relationship to the Moscow patriarchate, …. It is clear that the faithful of Perchersk Lavra do not see themselves governed by Moscow nor its Patriarchate Kirill, they view their church as people under God, and wish to be independent ….. in spite of legal documentation by russia which state otherwise. Kyiv clearly understands this, as the church is clearly thriving inside the Heart of Ukraine’s political capitol. Furthermore, the fact that the ancient church with papers connected to Moscow continues to operate is proof that Ukraine does not persecute the Orthodox church. Rather, Ukraine is allowing this church to thrive and its people to break free through a schism not based solely on politics – but of a moral and spiritual consciousness to break free from the russian leaders that prosecute war.
Not only this, but with this philosophy of mutiny from Kremlin being the predominant policy of the faithful order of the Pechersky Lavra, it might require further investigation to confirm whether the Orthodox churches from which this church is linked to within Belarus, Ukraine, and Russia, as well as any other church legally boun to the Moscow Patriarchate, also expresses a mutiny and schism with its authorities.
There is a mutiny in the Perchervsky Lavra…. a mutiny against Moscow…. Against tyrannical government and regime. And it thrives in the heart of Kyiv….
The Pechersky Lavra is not only an ancient sacred place, it is symbolic of the most significant fight of good versus evil in modern times.
What will happen in the future is uncertain. But the trajectory is visceral. The mutiny of the faithful order at the Pechersky Lavra in Kyiv, Ukraine against Kremlin’s Moscow’s Patriarchate could be the beginnings of one of the greatest Christian schism known to modern Christian history…
During almost four years of russia’s savage invasion into Ukraine, my mother-in-law has been sheltering in her corridor in her Kyiv apartment during russian strikes on the nation’s political capitol.
She goes there when the strikes are near because it is the only location in the house with no windows, providing a little more safety from blown out glass, shrapnel, and other debris which may projectile into the building.
I always wondered what her corridor looks like..
And now since I’ve been here we’ve endured strikes together, so now I know.
To be honest, the corridor is more peaceful than I imagined…
It really does feel like a safehaven…
So I wanted to share it with others, so I snapped this shot of what it looks like.
I was invited to this secret place the other night when we were getting bombarded….
It was pitch black, and she pulled up an extra chair for me.
I sat there next to her during the loud sound of bombs…
And I started nodding off.
And she asked me in Ukrainian,
хочеш відпочити?
“Так”, i responded. (I’m getting really good at Ukrainian)
So I went back to bed, prayed the air raid would be over….
Thanked God I have most of my affairs squared away….
And fell asleep dreaming of my son.
My Father-in-law just sleeps right through them. I always thought it’s because maybe he’s former military. But I’ve learned that people are just used to it here…
Everybody in their own way.
Some shelter, some sleep through it, some stay up and watch from their windows in anticipation.
Since I have been here, however, I noticed that Mama only goes to the corridor when the strikes are really bad. We’ve had them every couple of days. You can tell when it’s closer because the sirens get really loud and the sirens as well.
You hear the loud ringing sound, sometimes a voice talking to you, and then other times it has this bell-ringing sound added to it.
A woman who works at the brand new cafe down the block went to the shelter with her family one night this week. I told her I hope she gets some rest.
She asked me if I was scared to come here.
It’s a question I get a lot from Ukrainians. And, I am just as confused at them asking me as they are at me being here. It’s interesting, because as I travel through Ukraine, a lot of people ask me that. In Lviv several people who fled the Eastern region asked me if I was scared. And, now some people even in Kyiv.
“Are you scared?” I usually respond.
Yes I’m scared. We’re all scared. It’s scary…
Maybe not as scary for a military-trained personnel, but they are supposed to be conditioned that way in order to undertake operations to protect the civilian population.
But civilians should not have to get used to this.
Yet they do. And their kids do. It is apart of the tragedy, as I learned from a young age growing up during GWOT and attacks on my own country, that no child should ever have to live with this.
And I wonder if this is all part of a dark psychological plot by the enemy….
Especially when we mostly expect them to strike at night during our subconsciousness.
Do they want us to adapt to this? Or do they want us to cave in?
Or do they not even care what we think and are just trying to keep up their pace of indiscriminate killing?
I remember distinctly when a Ukrainian American woman from Naples, Florida told me back in 2022, “When war becomes normal, that’s a real problem.”
But in Ukraine, it has become apart of every day life.
Even in Kyiv, around 10 PM you see everybody rush to the metro, and the streets are empty by midnight, when most strikes happen.
But I believe it is alright to seek normalcy. You have to live your best life and try to be successful in other areas… even if you are a war volunteer, you have to have a life outside of war.
Because why would you want your entire life to be consumed by a war manufactured by an enemy?
Since I live most of the time in the US, I am not used to this. I ask myself the mental toll it takes to be woken up every night.
Personally, I am a little sleepy.
And sometimes, the war completely slips my mind.
A Ukrainian woman recently told me that forgetfulness is apart of the trauma of war.
I wonder if the cognitive overload from adapting to being in war-time Kyiv has caused me to completely block out the war when there are no strikes.
Even though I tend to think about war and politics a lot, it is only because for me, I have this compulsive desire to stop it.
But in fact I despise politics. Just look at the world today…. Why would I like politics?
We talk about war but why would we like war….
Mama and I talk politics, however… and war.
Due to the recent strikes here in Kyiv, we feel that Trump has loosened putin’s belt…. “розпоясавса“…. unbuttoned everything to unleash on Ukrainians….
But we were relieved to hear this morning that Trump then promised to send more aid after the DOD needlessly halting weapons in Poland from being delivered to Ukraine…
🇺🇸🇺🇦 Look at Hegseth nodding along, knowing that he fucked up by signing off on Bridge's malicious ploy. https://t.co/7YmhdovST0
We had a good laugh. Inspite of all of this needless tragedy they must endure, Ukrainians have a really good sense of humor.
Mama showed me all of the apps to follow, and groups to follow. She knows about the strike locations, all the way down to the type of weapons which are being used in the strikes – in real time.
A retired schoolteacher who spent her career nurturing youthful minds of her nation, I can see why it is so important to her to follow so closely what is happening to her people.
She even taught me how to pull the blanket over my body, in case the glass from my window blows out, so I don’t get cut up all over my body.
Since being here, I find information about war and weapons to be incredibly useful…and learning about it… somehow, comforting….knowing what we’re up against and all…
I’ve been staring at this photo posted by @war_monitor_ua today. It explains how if we hear the missile, it’s already flown past. And the surrealism of the fact that this is actually useful information… It’s hard to put into words. Sometimes I just wish I could wake up… https://t.co/RaiYiOarOgpic.twitter.com/rfsO0HutwL
— Kate from Kharkiv (@BohuslavskaKate) July 5, 2025
In fact, it really puts into perspective that I’ve been hearing at night….
Personal footage from my window last night in Kyiv. The sound of Iranian made shaheds flying over head. And rockets flying into buildings while Ukrainian defenders attempt to shoot them down.
— Alexandra Zakhvatayev🌴 🇺🇸 (@zakhvatayev) July 7, 2025
No corridor for me though………………I want to watch my enemies fail. I want to see the defenders at work………
I want to understand exactly what is going on around me….and why……..
And why wouldn’t I?
the russian state is not just Ukraine’s enemy. As an American, it’s my enemy too…
An American soldier who fought for Ukraine once told me, the key to being a good soldier is discipline.
I don’t really know why he was trying to teach me how to be a good soldier…
But I think it had something to do with not letting enemies win…
That’s why it’s important to know about weapons.
We need to know what our enemies are trying to kill our people with.
Isn’t that like, basic survival?
I’ve done a lot of volunteering during this war, from refugee work, to teaching.
But to me, weapons are the most important thing, because, weapons are what’s going to actually end the war.
Just think, if Ukraine focused on building it’s weapons arsenal decades ago, this war could have been prevented.
But Ukraine didn’t work on it’s arsenal, because the country had suffered from pro-russian infiltrators since the fall of the Soviet Union, who sought only to weaken it’s military.
It was only in 2015 when the US openly began helping Ukraine’s military.
And now, Ukraine is working a lot on its weapons, to be independent from any other state.
There was a really great statement that reflects this sentiment released by Maksym Zhorin of the Ukrainian 3rd Assault Brigade:
"The main thing that no other country can understand is that peace negotiations and peace are far from the same thing.
We already know this from experience. Even with a temporary ceasefire, the war will not actually be over. And at any moment, hostilities could return to their…
Weapons production is really good for Ukraine, and can help our defense alliance as well.
Likewise, the destruction of russia’s weapons arsenal will also be very beneficial, as russia is using their weapons to indiscriminately kill civilians…
And as far as America goes….
Due to the fact that we are a global military power and international security is relative on our own weapons systems and the alliances and adversaries around us, my country’s weapons arsenal directly links us to this war.
no stockpiles is equivalent to invitiation for adverseries and war. we see this with systemic weaking of Ukraine's military under Yanukovych. at the same time, a good stockpile is moot if we do not prove we can use them when it counts instead of just sit around and twiddle our…
— Alexandra Zakhvatayev🌴 🇺🇸 (@zakhvatayev) July 4, 2025
And I know we can do more to stop it.
It’s important to understand how government works, because oftentimes politicians who are willing to work against the will of their people depend on a contingent of the population who blindly believe everything they say….
That is why we must “trust, but verify”.
Trump stated he will send defensive waepons ( I assume by defensive he means patriots, but really, any and all weapons sent to Ukraine are defense, even the long range artillery that strikes at russia, as, eliminating russian military stockpiles is a defensive action……)
One of the key principles of defense is destroying the enemy’s ability to produce weapons of death. Russia’s military-industrial complex must be weakened by all means — from sanctions to direct strikes.
I demand the executive office to issue the order to release the weapons to Ukraine….
if he's not responsible, then he needs to get responsible. if he really keeps his "promises", then let's see him issue the order @POTUS@VPhttps://t.co/tikcoTkyvl
— Alexandra Zakhvatayev🌴 🇺🇸 (@zakhvatayev) July 8, 2025
And not sure if he got my message or not, but maybe just maybe they will listen…
i wanna see the order lol
— Alexandra Zakhvatayev🌴 🇺🇸 (@zakhvatayev) July 8, 2025
I feel I have a responsibility to people which drives me to hold my leaders accountable.
Because I care about my guys on the front, like Commander Yuri Makhnovets and his guys with Presidential Brigade in Luhansk, Ukraine…
Щось справді дивне сталося зі мною цієї ночі. Але спочатку хочу поговорити про одного з найвідоміших військових лідерів та політиків усіх часів.
Останнім часом я вивчаю Наполеона — після нещодавнього докору з боку мого тестя, який в Україні відомий через власний переклад Наполеонівського кодексу з французької на російську. За його словами, я повинен знати про Наполеона набагато більше, тому я шукав цікаві факти — наприклад, що він продав Луїзіану США, і так далі.
справді, ми з батьком маємо багато гарних розмов про Наполеона, відколи я в Києві.
Наполеон вірив у вдачу, нумерологію та інше схоже — і це справді цікаво, бо, хоча я духовна людина і вірю в Бога, доки що я не був великим прихильником удачі чи нумерології… аж доки не сталося останнє.
Отже, перед тим як ви вважатимете мене божевільною за те, що я розкажу далі… згадайте, що Наполеон теж був доволі дивним… а то й більше.
Всё почалося прямо перед поїздкою зі США в Україну. Я не надавав цьому значення, хоча думка крутилася в голові. А потім настала ця ніч, і я зрозуміла: можливо, отримала надприроднє послання від загиблих українських солдатів.
Рівно 40 днів тому був Memorial Day, і я в той день писала, щоб згадати загиблих солдатів з військової частини моїх друзів — «Chosen Company». Я відправила їм цей лист і, оскільки періодично збираю кошти на військове обладнання для фронту, поставила собі мету — зібрати гроші для «Chosen» і для військової частини моїх друзів у Луганську, і встановила крайній термін — 4 липня.
Щиро кажучи, все це може здаватися дивним, але мене дратувало, що до 4 липня — лише 39 днів після Memorial Day, а не 40. Бо чотиридесятка — дуже символічне число. 39 — майже повний цикл. А 40 — завершення. Отже, я просто зупинився на ~40.
У Біблії 40 (днів і ночей) асоціюється з випробуваннями, очищенням, судом (як пост Ісуса в пустелі). Це також період здійснення обітниць (як 40 років блукань Ізраїлю).
Це також мій український розмір взуття — 40. Я дізналася це нещодавно, коли купувала взуття, бо в Україні люди ходять багато пішки. Я постійно неправильно вимовляла «чотирнадцять», і продавці дивилися на мене, ніби я скажена.
Нарешті я засвоїла, що «сорок» — це зовсім інше слово в українській (не «надцять»). І «сорока» ще й птах.
«Сорока» — це прізвисько нареченого моєї подруги Роксолани, який загинув від бойових поранень в Україні. Я вперше зустріла його могилу у Львові — Роксолана розповіла мені їхню історію, і з того часу ми підтримуємо зв’язок.
Click on photo to see link to full film
Роксолана й «Сорока» познайомилися через її практику як військового психолога. Вони закохалися і заручилися. Зараз вона допомагає організувати спільноту військових дружин, доньок, матерів, наречених і жінок, які втратили своїх близьких у цій війні.
Повернімося до Memorial Day – 40 днів тому. В той самий день, в межах години після того, як я опублікувала лист про загиблих з «Chosen», командир роти — Ryan O’Leary — зробив гучну заяву: він припиняє операції з «Chosen Company» після 39 місяців війни.
Chosen Company is shutting down operations and moving towards separation from the Ukrainian military. Official statement will be released once I’m off contract and can fully speak freely without violating Ukrainian military law/statutes. It’s been a good 39 month run.
І на той час за цим стояла величезна таємниця та багато преси. Але зрештою ми з’ясували, чому. Це було тому, що він ставив життя своїх солдатів вище за погані накази.
Але на той момент мене таємно вразило те, що Чозен бився 39 місяців поспіль……39……і мене вже тоді дуже дратувало це число. Лол.
Я сприйняла це як випадковість. Поїхала в Україну, побувала в Києві, відвідала меморіал біля Михайлівського собору.
Я фотографувала, і з лівого боку поля зору побачила драконове крило (меморіал «Chosen»). Я зафіксувала цей момент — це було дуже емоційно, адже я стежу за «Chosen» з самого початку.
Переходимо до сьогодні. Я поговорила з дітьми по телефону, прогулюючись біля меморіалу в Михайлівському. Я показувала синові обличчя солдатів і казала: «ми переглянемо кожне обличчя».
Але під кінець я відійшла і вже хотіла піти. Мене охопило погане відчуття — я ніби щось пропустила. Повинна була подивитися кожне обличчя. Я повернулася — і побачила його. Це був «Сорока».
Я не знала його за життя, але рік тому ми зустрічалися біля його могили у Львові — й тепер, рівно через 40 днів із дня мого Memorial Day-листа, неочікувано побачила його на стіні пам’яті.
Сотні тисяч облич, і я знайшла саме його.
Я надіслала фото Роксолані — вона дуже зраділа.
Я вірю, що це знак від загиблих. Не знаю якого саме, але це стосується завершення періоду, «останнього випробування».
Адже «Chosen Company» офіційно припинила операції 40 днів тому. Її екскомандир Ryan O’Leary сказав: (перефразована повна цитата тут)
“Армія залежить від постачання, але її воля до боротьби, її здатність витримувати та знищувати ворога залежить від її керівництва. Існує величезна різниця між підрозділом, який просто виживає, і тим, який справді бореться…
Такі ситуації є частиною проблеми в Сухопутних військах України. Сержантський корпус не був належним чином сформований з початку повномасштабної війни у 2022 році, а офіцерський корпус продовжує діяти за радянськими шаблонами, де недоліки приховуються, а солдати розплачуються. Ми проливаємо кров за Україну, ми вмираємо за Україну, ми боремося за наших дітей, дружин, синів і дочок, тоді як офіцери, яким байдуже, яким бракує мотивації, які не мають права керувати, продовжують робити помилки, які призводять до безглуздої смерті…
Я не можу говорити з рівнями вище батальйону, але враховуючи нещодавні заяви офіцерів, які намагалися змінити систему і були змушені піти у відставку, це має бути сигналом для тих, хто при владі. Потрібні зміни, якщо ми хочемо зберегти свободу наступного покоління, українську ідентичність і продовжити шлях до демократії. За нинішніх темпів ці офіцери продовжуватимуть наповнювати кладовища хоробрими, відважними українцями без жодної поважної причини. Ось чому я більше не вестиму хоробрих чоловіків і жінок у пекло битви, якщо не буду знати, що в тилу є офіцер, який піклується про наші життя і хоче виконати місію разом з нами. Найцінніше, що в нас є, це наші люди, наші розуми, наша здатність мислити. Ми повинні закарбувати віру в те, що люди важливіші за метри та медалі, — те, чого, на жаль, зараз немає. Серед нас є м’ясники, серед нас є негідники, і цих офіцерів потрібно негайно усунути, якщо ми хочемо виграти цю війну та зберегти нашу державу…»
— Райан О’Лірі
Армія тримається на харчах, але її воля до бою, здатність витримувати і знищувати ворога — у руках її командування. Є величезна різниця між підрозділом, що просто виживає, і підрозділом, що реально воює.
Почнемо з того, що це не звернення до конкретного командування, але це те,…
Що сказали б великі лідери минулого про сучасне лідерство?
Наполеон був одним із найвідоміших військових лідерів усіх часів. Але він також піклувався про цивільне життя та націю поза межами військових операцій, а також написав один із найвідоміших Цивільних кодексів: Кодекс Наполеона.
Будучи фаталістом, він також вірив у долю…
Сьогодні, хоча це й трапляється рідко, ми є набагато кращими військовими лідерами. Лідерами, які ставлять життя своїх солдатів вище за владу.
Лідерство, яке ставить життя військових на перше місце, ніж будь-яку іншу мету.
Лідерство, яке ставить життя військових на перше місце, ніж будь-яку іншу мету.
І якщо ми прислухаємося до цього керівництва, ми можемо досягти наших виправданих, досяжних і праведних військових цілей.
Це ті хлопці, які знають, як покласти край війні на військовому фронті.
Що стосується решти громадянського суспільства, то я маю взяти на себе відповідальність. Мій уряд, американський уряд, має об’єднатися в альянсі з Україною, щоб рішуче покласти край цій війні тим, що я вважаю єдиним рішенням: агресивною військовою силою.
Не вбивати, а припинити вбивати. США можуть надіслати Україні зброю, яка раз і назавжди вижене та стримає російське вторгнення. Щодня, коли Америка цього не робить, ми несемо відповідальність за кровопролиття.
І це те, в чому я відмовляюся бути частиною, тому я борюся з нашими слабкими політиками і продовжую закликати до сильного оборонного альянсу.
Якщо ні, то в нас буде дедалі більше скорботних братів і сестер, таких як Роскалана, яка кілька місяців тому написала наступне:
Що означає це 40‑денне число? Я не знаю. Якщо це знак від загиблих — це залишиться вічною загадкою… Але я точно знаю, що ми зараз проходимо випробування людяності, як ніколи раніше.»
Something really cosmic happened to me tonight. But first I need to talk about one of the most well known military leaders and politicians of all time.
Lately I have been studying Napoleon due to the recent shaming I received from my father-in-law who is prominently known in Ukraine for translating the Napoleon Code from the French to russian language. According to father, I am supposed to know a lot more about Napoleon, so I’ve been learning fun facts about Napoleon such as how he sold Louisiana to the US, etc. etc.
Indeed, Father and I are having a lot of good talks about Napoleon since I being in Kyiv.
Napoleon believed in luck and numerology and superstitious stuff like that. And I think that’s really interesting because, even though I’m spiritual and believe in God, I wasn’t really big into luck or numerology,,,,,,,,,, until recently.
so before u call me crazy for what I am about to write…just remember that Napoleon was just as crazy…if not more.
It all started right before I traveled from the states to Ukraine, and I didn’t really want to make anything of it, even though it’s kinda been in the back of my head. But then tonight happened and I realized that I might have received some sort of supernatural communication from the fallen soldiers of Ukraine.
Exactly 40 days ago today was Memorial Day, and I spent that day writing to commemorate the fallen soldiers of my friends’ military unit, Chosen Company. I sent the letter to my friends… and since I’ve been raising funds here and there to send miiltary equipment to the front, I made this goal of fundraising Chosen and my friends with Presidential Brigade in Luhansk, and I set a deadline for the fourth of July..
To be honest this sounds silly but I was annoyed at the fact that Memorial Day was only 39 days from the fourth of July, and not 40. Because 40 is such a very symbolic number. 39 feels almost there. 40 feels complete. So, I just settled on ” about ” 40…
In the bible, the number 40 (i.e. 40 days and 40 nights) is associated with a fulfilling of God’s promises (Israelites wandering for 40 years), but it also symbolizes judgement, tests, temptations and trial periods (Jesus fasting in the desert).
40 is also my shoe size in Ukraine. I didn’t know this until recently since in Ukraine walking is a common form of travel, so I had to buy some shoes. And I keep mispronouncing the word as chotirnadtzet every time I try to buy shoes, and the store workers always try to politely cover up how hilarious i sound.
Well, I had to finally beat into my head that the number 40 is the only multiple of ten that doesn’t end with the “nadzet” . 40 is actually a totally different word in Ukrainian, pronounced sorok or soroka.
Soroka is also the name of a bird. It is also the callsign of my friend Roksalana’s fiancee who died from battle injuries in Ukraine. I first met Soroka’s fiancee at the Lviv military cemetary and she shared with me her and Soroka’s story and I shared it with many people in my country and around the world, and her and I have kept in touch ever since.
click on photo to see link to full film
Roskalana met Soroka during her practice as a military psychologist for combat veterans in Ukraine. Over the years they fell in love and got engaged. She now helps organize a growing group of military wives, daughters, mothers, fiancees, and mourning women, who lost their beloved sons, husbands, brothers to this war.
Let me circle back now to Memorial day, 40 days ago. That same day, within one hour of me publishing the letter about Chosen’s fallen soldiers, the Company Commander Ryan O’Leary made a pivotal public statement that he was shutting down operations with Chosen Company after 39 months of war.
Chosen Company is shutting down operations and moving towards separation from the Ukrainian military. Official statement will be released once I’m off contract and can fully speak freely without violating Ukrainian military law/statutes. It’s been a good 39 month run.
And at the time there was a huge mystery behind it and a lot of press. But we ultimately found out why.
It was because he put the lives of his soldiers before anything.
But at the time the thing that secretly hit me was that Chosen fought for 39 months straight……39……and I’d already been so irked by that number that day. Lol
Well, I thought it was just a coincidence. ANd I went to Ukraine, and I went to Kyiv, and I went to the military memorial site there. ….
ANd I was wandering around with my camera and out of the corner of my eye I saw the dragon’s wing and I actually caught on camera the very exact moment I found Chosen Company’s memorial , and that was a very emotional moment for me, as I have folloewd Chosen Company so closely, all the way through…..
Flash forward to today, I was talking to my kids on the phone and I was walking along the military memorial at St. Michael’s Cathedral, and I was showing my son all of the faces of the soldiers, and I told him we wre going to look at every single face.
But toward the very end of the wall, I kinda of trailed off and started leaving the site.
Then I immediately had a bad feeling, like I skipped out on some of the guys, and that wasn’t right. I had to look at all of their faces. So I turned right back around. And that’s when his face popped out at me. It was Soroka.
I had not known him when he was living. But I had encountered him one year ago in Lviv at his gravesite and now, 40 days exactly from the day that I wrote the Memorial Day letter for the fallen soldiers.
The exact number of days that I wanted for my military goal: 40 days.
And out of hundreds of thousands of faces, I found Soroka.
I texted Roksalana and shared with her his photo, and it made her so happy to see his face.
I believe it is a sign being communicated to me by the fallen soldiers. I am not sure what they are trying to tell me, but I believe it has something to do with the completion of a period, of a test.
Since Chosen Company officially ended its operations with land forces 40 days ago, the unit’s former Commander, Ryan O’Leary stated the following, (paraphrased, full quote here)
“The army relies on supplies, but its will to fight, its ability to endure and destroy the enemy, lies in the hands of its leadership. There is a vast difference between a unit that merely survives and one that truly fights. . . . . .
Such situations are part of the problem in Ukraine’s Ground Forces. The sergeant corps has not been properly formed since the start of the full-scale war in 2022, and the officer corps continues to operate under Soviet templates, where failures are covered up, and soldiers pay the price. We shed blood for Ukraine, we die for Ukraine, we fight for our children, wives, sons, and daughters—while officers who don’t care, who lack motivation, who have no right to lead, continue to make mistakes that lead to senseless deaths. . .
. . . I cannot speak to levels above the battalion, but given the recent statements from officers who tried to change the system and were forced to resign—this should be a signal to those in power. Changes are needed if we want to preserve the freedom of the next generation, Ukrainian identity, and continue the path to democracy. At the current pace, these officers will continue to fill cemeteries with brave, courageous Ukrainians for no justified reason. That is why I will no longer lead brave men and women into the hell of battle unless I know there is an officer in the rear who cares about our lives and wants to accomplish the mission alongside us. The most valuable thing we have is our people, our minds, our ability to think. We must engrave the belief that people are more important than meters and medals—something that, sadly, is currently absent. Among us are butchers, among us are scoundrels, and these officers must be removed immediately if we want to win this war and preserve our state. . . “
-Ryan O’Leary
Армія тримається на харчах, але її воля до бою, здатність витримувати і знищувати ворога — у руках її командування. Є величезна різниця між підрозділом, що просто виживає, і підрозділом, що реально воює.
Почнемо з того, що це не звернення до конкретного командування, але це те,…
What would the great leaders of yesterday say of the leadership today?
Napoleon was one of the most renoun military leaders of all time. But he also cared for civilian life and the nation outside of military operations, also wrote one of the most famous Civil Codes: the Napoleon code.
A fatalist, he also believed in fate….
But there is one fatal flaw about Napoleon. He was also known to have a complex view on the death of his soldiers. He was also known to execute prisoners of war. He prioritized victory over casualties.
Today, although far and few between, we have far better military leaders. Leaders that put the lives of their soldiers over power.
Leadership that will prioritize the lives of the military first over any other objective.,,,,,
And if we listen to this leadership we can achieve our justified, attainable, and righteous military objectives.
These are the guys who know how to end the war on the military front.
As for the rest of civil society, what I must take responsibility, My government, the AMerican government must come together in alliance with Ukraine to decisively end this war with what I believe to be the only solution: aggressive military force.
Not to kill, but to stop killing. The US can send weapons to Ukraine that will expel and deter the russian invasion once and for all. Every day America fails to do that, we are responsible for bloodshed.
And that is something I refuse to be apart of, whcih is why i fight our weak politicians and continue call for strong defense alliance.
If not, we will continue to have more and more mourning brothers, and sisters, such as Roskalana, who wrote the following several months ago:
What does this 40 days really means I do not know. If it is a sign from the fallen soldiers, this will forever be a mystery…
But what i know for sure is right now, we are undergoing a test of humanity like never before.
Заклик до дії: Закликаю звернутися до Конгресу США: Україні потрібна протиповітряна оборона – переходьте за посиланням тут.
Протягом приблизно місяця я живу в Україні. Я покинула Америку, щоб відвідати свою сім’ю в Європі та працювати над кількома проєктами. Один із них — запуск цього вебсайту як платформи для інших авторів, щоб публікувати більше особистих і близьких читачеві історій про воєнну Україну.
Оскільки у Штатах я зазвичай є тією, хто організовує публічні заходи до Дня незалежності України, я дуже сподівалася опублікувати свою першу статтю сьогодні, 4 липня. Але на цьому закінчується моє святкування Дня незалежності моєї країни — бо в ці дні святкувати було б соромно через міжнародний сором
Не зрозуміть мене неправильно, я люблю свою країну. І я не приховаю, що трохи пишалася, коли над моєю головою спрацювала система Patriot, надана США, під час російського удару по Києву з місця, де я тоді перебувала в центрі міста…
Проте я чекала від Америки більшого, ніж від тих, хто викривляє цінність “America First” і водночас називає себе “лідером вільного світу.”
Я виросла неподалік Нью-Йорка й пам’ятаю, як падали вежі-близнюки, коли я була дитиною. Я відчула той патріотизм, який пролягав від серця штату до всіх куточків країни й світу. Перед загрозою Америка стала символом глобальних свобод. Прапори майоріли всюди, і панував дух захисту своєї нації.
Хоч ті дні й досі дорогі моєму серцю, але вони давно промайнули, і з ними зникло прагнення Америки до глобальних свобод.
Проте для деяких усе ще не мертво. Є такі, як Раян О’Лірі, що воювали за Америку в інших закордонних війнах, а тепер — в Україні, і вчора вони втратили ще одного американського брата, Дена, котрий загинув в Україні.
Будучи тут, я справді відчуваю: Київ став світовою столицею свободи. Тут панує дух, який я марно шукаю вдома — дух, який у Штатах або мертвий, або спить, або ж ніколи не існував.
В Україні, незважаючи на майже чотири роки повномасштабного вторгнення Росії, дух не згас. Коли по нас стріляють, наступного дня люди виходять до публічних місць, розмовляють одне з одним, запитують: “Як ночувалося?”
Після того вильоту Patriot я зустріла баристу з кав’ярні, який розповів мені історію: його дівчина й сусіди не ховалися під час сирени, але вони сховалися, і їхню квартиру зруйнували іранські Shahed. “Це Боже́,” — сказала я. “Сьогодні як їхній день народження,” — відповів він.
Як людина з поглядами на політику, навіть між бомбардуваннями я почуваюся в Києві вдома краще, ніж у своєму рідному Філадельфії чи в політичній столиці США — вашингтонському окрузі Колумбія — через те, наскільки заражена російською пропагандою американська політика й медіа.
Та я знаю: більшість американців справді вірить не в це. Я спілкувалася з багатьма, і більшість підтримує Україну і прагне перемоги над Росією. Нещодавно мої друзі з Peace Through Strength Institute провели опитування, яке показало: ¾ американців вважають війну в Україні пріоритетом для США.
Наших людей неправдиво зображують, наших союзників зраджують.
Мені боляче бути американкою в серці Києва саме сьогодні, коли лише кілька днів тому призупинили критично важливу військову допомогу з таких нечітких причин, які навіть наші лідери не можуть пояснити одноголосно?
I genuinely have no idea what's actually happening here. From what I can see, DOD is saying the reports of any freezes are false. Ukraine seems to be trying to gain clarity on their end as well.
State Dept: "this is one aspect, one situation, one event that has been… https://t.co/NwpZQTcubu
І всього за тиждень після того, як Трамп пообіцяв надіслати Україні більше Patriot, США затримали поставки зброї на польському кордоні: 92 ракети AIM‑7 Sparrow, 30 ПЗРК PAC‑3 MSE, 8496 снарядів калібру 155 мм, 142 ракети AGM‑114 Hellfire, 252 ракети GMLRS, 25 ракет Stinger та 125 безвідкатних гармат AT‑4, що лежать у Польщі й чекають на відправку українським військовим .
“Вільна” країна, за яку понад 200 років боролися і віддавали свої життя американські ветерани в багатьох закордонних війнах, більше не відстоює глобальні свободи на світовій арені. Ця холодна правда залишається щоразу, коли ми не надсилаємо Україні нові системи Patriot.
День Незалежності Америки колись був моїм улюбленим святом. Я — та сама жінка, яка влаштовує велику вечірку з феєрверками, пивом, барбекю, друзями і родиною. Але з 2022 року моя родина уже не святкує так, як раніше.
А в Штатах мій маленький син, ще зовсім хлопчик, зробив цей милий патріотичний капелюшок. (Мої діти — такі патріотичні українсько-американці: тішаться від будь-чого синьо‑жовтого не менше, ніж від американського прапора). Я неймовірно пишаюся своїм українсько-американським сином…
Я так пишаюся своїм сином українського походження в Америці…..
Я була такою щасливою і хвалила його… а старша донька вже планувала святкування четвертого.
Але глибоко всередині я відчував, ніби приховую темну таємницю, ніби брехню. Ніби Санта-Клаус не справжній, а набагато, набагато хворіший і набагато божевільніший.
Це не просто питання політики моєї країни. Це питання початку кінця вільного світу, який ми знаємо.
Розкриваючи завісу істини, хто стоїть у центрі нації? Наша власна політична система? Чи інкубатор нашого ворога?
Я вже не можу “не знати” те, що знаю. І я знаю, що ми могли б надати Україні більше зброї, щоб захистити її людей від жорстоких атак Росії, як та, що вчора була по Києву.
Kyiv under attack again. Last night recon drone from this same window , lots of strikes tonight, every few minutes actually pic.twitter.com/nDP8X0Hqql
— Alexandra Zakhvatayev (@zakhvatayev) July 3, 2025
Я маю відповідальність перед своїми синами й доньками та наступним поколінням зробити все можливе, щоб зупинити цю війну вже сьогодні. Не тільки тому, що я — в українській сім’ї. Але й тому, що я — американка.
Call to action: Tell the US Congress that Ukraine needs air defense by navigating here.
For about a month now I have been living in Ukraine. I left America to visit my family in Europe as well as work on a couple of projects. One of them was to launch this website as an outlet to connect with other writers to publish more personalized and relatable stories about wartime Ukraine.
Since back home in the States I’m usually the person who throws a public event for Ukrainian independence day, I really was hoping to launch my first public article today, on July 4. But that’s where my celebration of my country’s Independence day ends, as it would be disgraceful for me to celebrate such an international disgrace.
Dont get me wrong, I love my country. And I wont hide it, I felt a little pride when the skies above me were protected by the US-provided patriot missile in action during a russian strike in Kyiv from the place I was staying at the time in downtown Kyiv…..
It’s just that I had bigger expectations for America than our leaders who’s distortion of “America First” values actually keeps us the leader of the free world.
Growing up nearby NYC, I saw the Twin Towers go down when I was a kid. I felt that Patriotism reverberate from the center of my state throughout my entire country, and the world. In the face of attacks, America became a symbol of global freedoms. Not only flags were everywhere but a certain national spirit to protect our people.
While those memories hold a special place in my heart, those days are long gone now in America, and with it went our nation’s pursuit for global freedoms.
But not for all of us. There are guys like Ryan O’Leary, who fought for America and in other foreign wars and now in Ukraine, and who yesterday just lost another American brother, Dan, who was fighting in Ukraine.
Це лише підтверджує мою попередню думку про некомпетентність командування. Я втомився, як і багато інших, від українських офіцерів, які не розуміють, що таке бій, не мають жодного ситуаційного усвідомлення, не тямлять у веденні бойових дій і загалом ставлять нагороди та кв… https://t.co/eN0uIcLVTl
Since being here, I strongly feel that Kyiv has become the global capitol of freedom. There is a certain spirit everywhere here that I have to search for back home to find. A spirit that is dead, sleeping, on autopilot or just…never existed in the first place.
In Ukraine, after nearing four years of russia’s fullscale invasion, that spirit hasn’t died. When russia attacks us, people will go out into the public the next day, talk to eachother and do a check-in, “how was you’re night?”.
The day after I saw the Patriot missile go off, a man who works at a barista at a local coffee shop told me a story of how his girlfriend’s neighbor never shelters, but they sheltered that night and their apartment was obliterated by Iranian-provided Shaheds.
“That’s God”. I said.
He told me, “Today is like their birthday”.
As a politically-minded individual, even between bombings, I am more comfortable in Kyiv than in my own city, in my own nation’s political capitol of DC, because of how infected with russian propaganda our American politics and media has become.
But I know that it’s not what most American people really believe. I talk to most people, and most people support Ukraine and want to defeat russia. Just recently there was poll conducted by my friends with Peace Through Strength Institute (PTSI) which states an overwhelming three-quarters of Americans say the war in Ukraine should be a U.S. priority.
Our people are being misrepresented , our allies being betrayed.
It brings me such shame to be an American in the heart of Kyiv on this day, when just days ago we halted critical military aid for vague reasons that none of our administrators are even aligned upon?
I genuinely have no idea what's actually happening here. From what I can see, DOD is saying the reports of any freezes are false. Ukraine seems to be trying to gain clarity on their end as well.
State Dept: "this is one aspect, one situation, one event that has been… https://t.co/NwpZQTcubu
Yet only one week after Trump promised to send Ukraine more Patriot missiles, the US made the decision to hold up weapons at the Polish border: 92 AIM-7 Sparrow missiles, 30 PAC-3 MSEs, 8496 155mm rounds, 142 AGM-114 Hellfire missiles, 252 GMLRS, 25 Stinger missiles, and 125 AT-4 recoilless anti-tank guns sitting in Poland, collecting dust, waiting to get sent to Ukrainian soldiers. https://x.com/ColbyBadhwar/status/1940504770516791653
The “free” country that for 200+ years our US veterans fought and died for in many foreign wars, no longer stands for global freedom on the world stage. This cold reality remains every day we do not ship additional patriots to Ukraine.
American Independence day used to be my favorite holiday. Honestly, I am that woman who throws a big party and has the fireworks, the beer, cookout, friends, and family. But since 2022, my family stopped celebrating like we used to.
And back in the states my young son who is only a little boy had made this adorable Patriotic hat. (My kids are such good patriotic Ukrainian Americans, they get excited at the sight of anything blue and yellow just as much as they love spotting the American flag).
I am so proud of my Ukrainian American son……
And I was so happy for him and praised him… and my oldest daughter was making plans to celebrate the fourth.
But deep down I felt like I was holding a dark secret, like a lie. Like Santa Claus isn’t real, but far, far sicker and profoundly more demented.
This is not just a question of my country’s politics. This is the question of the beginnings of the end of the free world as we know it.
As we unravel the shrouds that cover the truth, who will be at the core of nation? Our own body politic? Or the incubus of our enemy?
I cannot un-know what I know. And I know we could send Ukraine more weapons to defend it’s people against russia’s brutal attacks such as the one suffered by Kyiv last night….
Kyiv under attack again. Last night recon drone from this same window , lots of strikes tonight, every few minutes actually pic.twitter.com/nDP8X0Hqql
— Alexandra Zakhvatayev🌴 🇺🇸 (@zakhvatayev) July 3, 2025
I have a responsibility to my sons and daughters and to the next generation to do all I can to stop this war today. Not just because I’m in a Ukrainian family. But because I am an American………………..
”— Олег Тягнибок 
Kyiv Free Press 